Інформаційна сторінка

Булави Крайової булавної

Уладу Пластунів Сеніорів Пласту НСОУ

СКОБ!
Дорогі подруги й друзі! Вітаємо вас на інформаційній сторінці Булави Крайової Булавної УПС. Сторінка створена, щоб уладові курені, осередки праці й сеніори самітники мали змогу оперативно отримувати інформацію про життя Уладу й усі актуальні справи. Маємо надію, що завдяки вам, особливо після 11 з`їзду УПС, тут ніколи не бракуватиме цікавої та корисної інформації й наперед щиро дякуємо всім, хто долучиться до наповнення сторінки.

неділя, 15 листопада 2009 р.

Слово сеніорату, ч.2, січень 2005 р.Б.

Христос рождається!................... 1.
Привітання Начального Пластуна......... 1.
Привітання БГБ УПС..................... 2.
Привітання Голови КПС.................. 2.
Вифлеємський вогонь.................... 2.
Виховне гасло 2005 р.Б................. 2.
Нарада КБ УПС.......................... 2.
Програма Крайової зустрічі
сеніорів у Вишгороді................... 3.
Проби УПС. ............................ 4.
Перші відгуки ......................... 10.
.Концепція "Лісової академії"
та "Школи сеніора"...................... 11.
Нормативи ВФВ для УПС ................. 12.
пл. сен. кер. Юрій Мирослав Левицький
(Люлька)ДК " "Улад пластунів сеньйорів". 13.
пл.сен.прих. Василь Карпенко, ВБ.
Виховання й доля України .... ........ 16 .
----------------------------------------------------------------
Христос рождається! Славімо Його!
Дорогі подруги й друзі!
Редакція „Слова сеніорату” щиро вітає всіх із Різдвом Христовим і Новим роком!
У дні Помаранчевого повстання наша Батьківщина теж переживала своє нове народження, своє Різдво. Майдан Незалежности для багатьох сердець став українським Вифлеємом, до якого ми приносили свої дари. Серед мільйонів українців, котрі в ім’я Правди й Сраведливости збирались на Майдані та по цілій Україні, були сотні пластунів. Віримо – в ті дні кожний серцем відчув, що Господь воістину перебував між нами, приймав молитву, благословляв працю й пожертву. Нині оновленим серцем благовістуємо світові Різдво Предвічного Бога, бо Він – наша Дорога, Правда і Життя.
_________________________________________________________________

З Різдвом Христовим, Новим Роком І Празником Водохреща витаю
Головну Пластову Раду, Головну Пластову Булаву,
Крайові Пластові Ради і Крайові Пластові Старшини,
та усіх Пластунок і Пластунів в усьому світі.
Бажаю радісно перевести святковий час, а у Новому році бажаю Вам доброго здоровля,
багато Божих ласк та сили і витривалости у Вашій пластовій праці.
У цей день Різдва Христового запалімо спільно свічечку і получімося душевно усі
пластунки і пластуни не залежно де живемо у одну велику пластову родину, щоби ми усі дійсно відчули, що є ОДИН СВІТ і ОДИН ПЛАСТ.
Нехай Вифлеємський Вогонь, який перебрали Пластуни в Україні, загорить хоч би символічно і у
Ваших душах, і Дитятко Ісус завитає до Вас та благословить і Вас, і Ваших рідних добром, щастям і радістю.
Любомир Романків - Начальний Пластун

НАС БАГАТО І НАС НЕ ПОДОЛАТИ!
Дорогі друзі! Пластуни-спостерігачі!
Дорогі Пластунки й Пластуни в Україні!
Вас вітає Булава Головної Булавної Уладу Пластового Сеніорату!
СКОБ! - Слава Україні!
Ми з вами серцем і душею – ви наша гордість, ви наша радість і любов!
Сильно, Красно, Обережно, Бистро! „Так, Ющенко”!
Пл. сен. Христя Ковч
Головна Булавна УПС
______________________________________________________________________

Дорогі друзі та подруги!

Прийміть найщиріші привітання від Крайової Пластової Старшини з нагоди Різдва Христового та Нового року!
Нехай цей Новий рік стане порою добрих починань, яскравих змін та нових можливостей для кожного з нас. У Новому році бажаємо Вам, дорогі друзі та подруги, вогню в серцях, натхнення, радості, міцного здоров'я. Нехай Новий 2005 рік буде щедрим на добро та щастя, любов та злагоду, успішним у здійсненні наших планів та задумів для блага людей і процвітання рідної України. Нехай авторитет нашої організації зростає, підтверджений нашими корисними й добрими справами. Радості нашому гурту та частішого спілкування. А Різдвяна зірка хай вказує нам правдиву дорогу до подальшого становлення й розвитку нашої Батьківщини, нашої пластової організації та спільноти загалом.

За Крайову Пластову Старшину
голова пл.сен.Оксана Заліпська, ПС
_______________________________________________________________________

Н О В И Н И
Вифлеємський вогонь в Україні.
У переддень Різдва Господнього польські харцери на нейтральній смузі українсько-польського кордону передали українським пластунам Вифлеємський вогонь. Окрім них, сюди з'їхалися жителі прилеглих до кордону українських сіл, щоб запалити лампадки. Задля такої події навіть призупинили на деякий час рух автотранспорту через кордон.
Вогонь, запалений у Вифлеємській печері, провезли через Австрію, Чехію, Словаччину та Польщу. Принагідно згадаємо, що в Польщі це відбувається вже дванадцять років поспіль. Щороку польський Президент вітає своїх співвітчизників із Різдвом біля свічки, запаленої від Вифлеємського вогню. Цьогоріч уперше акцію благословили глави трьох українських церков - Греко-Католицької, Православної Церкви Київського Патріархату та Української Автокефальної Православної Церкви. У Львові вогонь зберігався у трьох храмах - соборі святого Юра, церкві Петра і Павла та церкві святого Миколая. Зі Львова пластуни привезли його до Михайлівського Золотоверхого собору в Києві, де 5 січня відбулась урочиста передача Вифлеємського вогню у всі регіони України.
___________________________________________________________________________

Виховне гасло 2005 р.Б.
КРАЙОВИЙ ПЛАСТОВИЙ ПРОВІД В УКРАЇНІ ПРОГОЛОШУЄ ВИХОВНЕ ГАСЛО 2005 РОКУ
"ЗНАЙ І ЛЮБИ УКРАЇНУ!"
__________________________________________________________________________
Нарада Крайової булави УПС
15 січня 2005 р.Б. у Києві (вул. Михайлівська, 3) відбулась нарада Крайової булави УПС.
У нараді брали участь 4 члени КБ УПС: крайовий булавний КБ УПС пл.сен. пр. Олег Климчук, “ЧК”; референтка прихильників УПС, пл.сен.пр. Наталка Кузовеніна, “Тис”; референт ОП і куренів УПС пл.сен.пр. Віктор Зражевський, “ХМ”; референт дійсних членів пл.сен.пр. о.Сергій Прудко, “ДК” (новообраний, замість вибулого з булави пл.сен.пр. Костянтина Тесленка, котрого обрано осередковим ОП Київ).
Відсутні: пл.сен.пр. Костянтин Жук (оправданий)
пл.сен. пр. В’ячеслав Стебницький, V (оправданий)
пл.сен. пр. Сергій Юзик, СМ (неоправданий).
Окрім інших питань, нарада булави КБ УПС надала ступінь “пластун сеніор праці” наступним пластунам станиці Івано-Франківськ Пласту НСОУ:
пл.сен. Василю Іваночку, ЦМ, запр. 16.07.1991 р.
пл.сен. Олександру Сичу, запр. 22.06.1992 р.
пл.сен. Оксані Таран, запр. 06.05.2001 р.
пл.сен. Олександрі Єгоровій, запр. 14.03.2002 р.
пл.сен. Богдану Румаку, запр. 12.02.2000 р.
пл.сен. Оксані Румак, запр. 12.02.2000 р.
пл.сен. Ярославу Танчаку, V, запр. 07.07.1993 р.
Булава КБ УПС внесла зміни до порядку денного проведення сеніорської зустрічі, що запланована на 28-30 січня 2005 року. (Програма додається.)
______________________________________________________________________

ПРОГРАМА зустрічі сеніорату
„Пластова ідея на сучасному етапі”,
28 – 30 січня 2005 р.Б., Вишгород

П’ятниця, 28 січня
17.00 Зустріч, реєстрація, чай, кава, канапки
18.00 Відкриття
18.15-20.45 Початок дискусії на тему „Пластова ідея
на сучасному етапі”:
1.Роль сеніорату в Пласті.
2. Сеніорат у “помаранчевій революції”
3. Доцільність і перспективи створення
громадської організації на основі УПС
21.00 Вечеря
22.00 Вогник

Субота, 29 січня
7.00 Вставання, руханка, вмивання
7.30 Молитва
8.00 Сніданок
9.00-11.00 Збірка осередкових УПС:
- слово булавного;
- звіти осередкових;
- представник краю в ГПБ;
- делегати на Велику Раду УПС;
- участь булавного;
- „Слово сеніорату”
11.00-11.30 Чай, кава, канапки
11.30-12.45 Продовження дискусії, в.т.ч. такі питання:
- сеніорські проби;
- сеніорський кодекс;
- сеніорські вмілості;
- відновлення сеніорської присяги
13.00-14.00 Обід
14.15-16.00 Продовження дискусії, в.т.ч. такі питання:
Чи є потреба змінювати Правильник УПС?
16:00-17:00 Рольова гра (тема: фінанси)
17.00-17.30 Перекуска
17.30-19.00 Продовження дискусії, в.т.ч. такі питання:
- пропозиції до Статуту УПС
як громадської організації - інформація про Велику Раду УПС
19.15-20.00 Вечеря
20.15-23.00 Ватра


Неділя,
30 січня
7.00 Вставання, руханка, вмивання
9.00 Служба Божа
11.00 Сніданок
11.30-13.00 Про Табір УПС на Соколі
15-30 червня 2005 р.Б.
13.15-14.15 Створення Лісової Академії (концепція)
та Школи Сеніора
14.30-15.30 Обід
15.45- 16.45 Резолюції 17.00 Закриття
______________________________________________________________________

пл.сен.пр. Володимир Скоробський (Журба)

ВІДНОВЛЕННЯ СЕНІОРСЬКИХ ПРОБ

Скоб! Друзі й подруги!
Хочу подати коментар щодо відновлення сеніорських проб, кодексу, та сеніорської присяги.
Всі вищезазначені точки існували в наших додатках до Правильника УПС до 1994 року.
Із прийняттям нині діючого Правильника УПС ніде не було дано роз’яснень щодо проб УПС:

СЕНЬЙОРСЬКА ВАТРА Ч.4/17 листопад 1958 р.
Правильник УПС у дальшому передбачає, що Головний Булавний УПС у порозумінні з Головною Пластовою Булавою видасть додаткові постанови щодо:
а/ відновлення Пластової Присяги в УПС;
б/ вимог на окремі ступені і способу стверджування виконання тих вимог;
в/ однострою і відзнак для членів УПС;
г/ форми способу наділювання і ношення відзначень в УПС;
ґ/ інтерпретації Пластового Закону, відповідно поглибленої і пристосованої до сеніорських завдань і віку.
Виконуючи 20 статтю Правильника. УПС уступ І і 2, Булава УПС, після затвердження Головною Пластовою Булавою, видала 20 грудня 1956 р. такі постанови:

А. ПОСТАНОВА про ВІДНОВЛЕННЯ ПРИСЯГИ в УПС.
ПОВНОПРАВНИМИ ЧЛЕНАМ УПС НА ОСНОВІ ПРАВИЛЬНА УПС Є ТІЛЬКИ СЕНЬЙОРИ ПРАЦІ
Сеньйори праці, що прийняті до УПС на основі правильника УПС стаття 2, та всі ті, які згідно з вимогами проб на сеньйора праці одержали від Крайової Пластової Старшини іменування на ступінь сеньйора праці, мають зложити відновлення пластової ПРИСЯГИ. Відновлення пластової присяги проводить в основі Провід УПС /ОП УПС/ Курінна Команда Куреня УПС або вищі органи УПС, за прийнятим у Пласті церемоніялом на ширших сходинах ОП УПС або Куреня УПС, на національний прапор.
Текст присяги для тих, які вже колись складали пластову присягу в УПЮ чи в УСП, такий:
„Я........../ім'я і прізвище/, як зріла вже людина, вступаючи як організований член УПС у широке громадське життя, зміцнюю оцим свою пластову юнацьку присягу та присягаюсь своєю честю, що далі робитиму все, що лише в моїй силі, щоб бути вірним Богові і Україні, помагати другим, коритися Пластовому Законові і слухатись Пластової Влади, так мені Боже допоможи”.
Ті сеньйори праці, що ще не складали присяги в Пласті, складають присягу за тим самим текстом, пропускаючи слова: "зміцнюю оцим свою юнацьку присягу та...".
Органи УПС, що переводили відновлення присяги для сеньйорів праці, складають протокол у двох примірниках і пересилають його Крайовому Голові УПС. Один примірник протоколу Крайовий Голова УПС пересилає Головному Булавному УПС.

Ч.1/22 Сеніорська Ватра1962
Черга ч. 2/62.
ПЛАСТОВИЙ СЕНЬЙОРСЬКИЙ КОДЕКС
Правильник У.П.С., який обов'язує від 1-го серпня 1955, уповноважує Голову У.П.С. в статті 20, точ. 2.а.: видавати постанови щодо "інтерпретації Пластового Закону, відповідно поглибленої і пристосованої до .сеніорських завдань і віку".
Проект такого Пластового Закону для У.П.С. виготовив був на ІІ-ге К.У.П.О. пл.сен.кер. В.Савчак, даючи йому назву "Сеніорський Кодекс". Цей "Кодекс", одначе, не був прийнятий а II-ге К.У.П.О. в 1958 р», в резолюції ч. о. наложила на Головну Булаву У.П.С. обов'язок випрацювати "засади і напрямні пластової постави /поведінки/ членів ЗГ.П.С. /"Сеніорський Кодекс"/ і передати його на схвалення найближчій Великій Раді".
Виповнюючи цей обов'язок, Головна Булава У.П.С. випрацювала проект такого Кодексу, розіслала його текст Крайовим Булавам У.П.С. і Проводам Куренів У.П.С. під розгляд, а опісля обговорила його на Конференції для справ У.П.С, 2-3 вересня 1961 в Клівленді. Назагал оцінка того проекту Кодексу була позитивна, включно з такими компетентними голосами, як: Основоположника Пласту, ДРОТА, Начального Пластуна, Сірого Лева, Крайової Булави У.П.С. в Австралії і в Канаді. Крайова Булава в З.Д.А. предложила свій власний проект /Кр. Реф. Організації, пл.сен. М. Костко/, майже ідентичний щодо змісту, але з дещо зміненим порядком і підходом. Бракує голосів з Англії, Арґентіни і Німеччини. На Конференції були, одначе, теж деякі критичні голоси, які не погоджувалися з поодинокими точками нашого проекту, або взагалі оспорювали його доцільність.
Взявши до уваги думки висловлені на Конференції та переслані нам на письмі, ми виправили наш проект Кодексу і оцим передаємо під розвагу загалові Членства У.П.С., щоб кожний сеньйор мав можливість зайняти до нього становище ще заки предложимо його Великій Раді.
Зауваження просимо прислати нам на письмі до 31-го березня 1962.
Проект Пластового Сеньйорського Кодексу
Пластові сеньйори, об'єднані в Українському Пластовому Сеньйораті /У.П.С./, - це зрілі громадяни з-правила виховуванні в Пласті на засадах Пластового Закону й Трьох Головних Обов’язків пластуна, які й залишаються основою всіх їхніх життєвих виявів.
Приналежність до У.П.С. зобов'язує кожного пластового сеньйора сповняти такі обов'язки:
І.БУТИ РЕЛІГІЙНИМ:
1.Бути добрим членом своєї Церкви.
2.Бути практикуючим християнином.
3.Зберігати християнський дух у своїй родині.
4.Дбати про релігійне виховання своїх дітей.
5.Респектувати засади християнської етики й моралі у всіх своїх вчинках.
II.БУТИ ГУМАННИМ:
1.Плекати загальнолюдські ідеали.
2.Активно любити ближнього й служити поміччю потребуючим.
З.Бути вирозумілим і толерантним та оминати ненависть і гнів.
III.ПРОЯВЛЯТИ ПРАВДИВИЙ ПАТРІОТИЗМ; зберігаючи лояльність супроти країни яка прийняла його під свою опіку:
1.Брати участь у багатогранному житті української спільноти та громадсько активно працювати в міру своєї спроможности.
2.Жертвувати на загальнонаціональні цілі.
3.Старатися вщепити в українську спільноту пластові ідеї.
4.У громадському житті виказувати толерантність для чужих переконань і вміти піднятися понад групові й партійні інтереси та об'єднуватися з другими для справ вищого порядку.
5.Боронити словом і ділом свою батьківщину й ніколи її не відрікатися.
IV.БУТИ ЗДИСЦИПЛІНОВАНИМ ЧЛЕНОМ ПЛАСТУ:
І.Мати упорядковану організаційну приналежність.
2.Шанувати авторитет свого пластового проводу і йому підпорядковуватися .
3.Точно вив'язуватися з пластових фінансових обов'язків: членських внесків та інших оподаткувань, як теж жертвувати на окремі пластові цілі.
4.Держати зв'язок зо своєю організаційною клітиною і не пропускати її занять без належного виправдання.
5.Працювати для Пласту у виховній, адміністраційній, видавничій чи іншій допоміжній ділянці.
6.Служити всюди прикладом своєю пластовою поставою, а зокрема:
А.Безумовно не пити алкогольних напоїв ані не курити
тютюнових виробів у таких обставинах:
а. на пості пластового виховника,
б. у пластовому однострої,
в. у пластових приміщеннях,
г. під час пластових занять,
Ґ. На пластових імпрезах.
Б. Здержуватись від пиття алкоголю і курення тютюну:
а. всюди, де можна дати злий приклад пластовій молоді,
б. всюди, де це може принести неславу Пластові.
V.ПІКЛУВАТИСЯ СВОЄЮ РІДНЕЮ, основною клітиною спільноти:
І.Бути прикладним християнським чоловіком /жінкою/ і дбати про гарні упорядковані відносини в своїй сім'ї.
2.Бути добрим батьком /матір'ю/ і дбати про виховання своїх дітей у пластовому дусі та про їхню належну освіту.
3.Дбати про матеріяльне забезпечення своєї рідні.
VI.ДЕРЖАТИ СЕБЕ ПІД КОЖНИМ ОГЛЯДОМ ЯКНАЙКРАЩЕ, щоб могти бути якнайбільш корисним для других, і тому:
1.Зберігати високі принципи и плекати цінні чесноти:
а. мати вкорінені засади моралі й у висліді бути прикладом морального життя,
б. не допускатися протизаконних вчинків,
в. заховувати погоду духа й зрівноваженість і ніколи не попадати в зневіру,
2.Дбати про своє фізичне здоров'я й фізичну справність основу духової сили, отже перестерігати основ гігієни й вести здоровий природний спосіб життя.
3.Плекати свій ум: поглиблювати й доповняти своє, в першу
чергу фахове, знання і вміння.
4.Виповняти совісно свою працю, фахову, заробіткову чи й іншу.

Проби УПС
Верховна Пластова Команда
Ч.442/19. През.
Скм.
Обіжник Ч. 30/19 (1930 р.Б.)
Вимоги на ступіні Пластунів-сеніорів:
1.Сеніор
1. Знання цілого устрою УПУ і пл. приписів і розпорядків.
2. Знання ідеології УПУ.
3. Знання відношення УПУ до міжнародного Скавт. Союза його історичного розвою.
4. Не курення тютюну і не пиття алкоголю виразним покликанням на УПУ.
5. Перестеріганням Пл. Закону у всіх обставинах життя.
6. Чинна поміч в одній з ділянок УПУ.
7. Передплачування Української преси.
8. Виголошення прилюдного реферату на Пл. теми, на основі на основі пл. літератури і згідно з Укр. Пл. ідеологією.
9. Зложення заяви Пл. Сеніора приписи і розпорядки, та зміною назви Скавтмастер на Пл. Сеніор.
2. Сеніор Скавтмастер.
1. Теоретичне і практичне засвоєння усіх трьох іспитів Юнацького Пл. Уладу з відбуттям вимаганого Пл. Табору.
2. Докладне питання в основних творах Пл. літератури.
3. Теренові вправи ( уміти вести і укладати)
4. Практичне і теоретичне знання мандрівного спорту.
5. Корисна опінія Укр. Пл. Проводу.
6. П’ятилітня бездоганна чинна служба в УПУ.
7. Практичне і теоретичне знання двох комунікаційних спортів.
8. Вмілість, що дає змогу заробітку поза своїм знанням і виховну користь в УПУ.
3. Сеніор – Начальний Скавтмастер.
1. Корисна опінія Укр. Пл. Проводу.
2. Десятилітня чинна служба в УПУ.
3. Доказ вмілості виховувати Пластуна на основі досвіду і психології дитини.
4. Знання мов: польської, російської або одної з мов: німецької, англійської або французької (в слові і письмі)
5. Теорія фізичного виховання
6. Відбуття трьох Пл.. Таборів: а) як інструктор в Пл. таб. , б) як комендант Пл.. Таб., в) як інструктор або як комендант інструкторських таборів.
7. Відбуття чотирьох краєзнавчих прогульок в чотири фізеогеографічні области України і предложення звітів.
8. Теоретичне знання областей де відбув прогульки з узглядненням відносної літератури.
9. Відбуття дводенної Пл. водної прогульки на веслярській або вітрильній лодці на більшій ріці.
10. Відбуття шоферського курсу.
Верховна Пластова Команда,
Одержують всі частини УПУ.
За згідність:
Антін Івахнюк в. р.
о. Секретар
( мова оригіналу збережена)

Зміни та доповнення, пропоновані учасниками сеніорської зустрічі у Вишгороді на Острові Сеніорів

1-ша проба (Сеніор) замінити на: пл. сен. праці.

Додати точки до проби на ступінь пл.сен.праці:
1. Пл. сен.прихильник зобов’язаний: перейти ВППП (Вишкіл Попередньої Пластової Підготовки) з урахуванням виховної методи УПН та УПЮ. Засвоєння теоретичного і практичного знання і вміння усіх трьох етапів УПЮ з відбуттям обов’язкового Вишкільного Пластового Табору УПС.
2. Докладне знання творів Пл. Літератури: „Життя в Пласті”, ”Скавтінг для хлопців”, „Посібник Зв’язкового”, „Велика Гра” та інш.
3. Вишколи сеніорів переводять сеніори.
4. Бути інструктором в одному з уладів: УПН, УПЮ, УСП.


Прийняти точки (з мовною правкою) обіжника: 1-8 та
Замінити у:
• Т.8 Написати есе: „чому я прийшов (-ла) до Пласту і як я бачу себе в ньому”.
• Т.2 додати: „поширення інформації про Пласт у своєму середовищі”.

2-га проба (Сеніор-скавтмайстер) замінити на: пл.сен.довіри

Точки 1-2 перенести до проби Пластунів сеніорів праці
Додати:
7. Відбуття трьох Пл.. Таборів: а) як інструктор в Пл. таб. , б) як комендант Пл.. Таб., в) як інструктор або як комендант інструкторських таборів.

Прийняти Точки обіжника: 3-8 під номерами: 1-6

Замінити:
• Т.6 „П’ятилітня” замінити на: „чотирилітня” у відповідности до діючого Правильника УПС
• Т.7 замінити „комунікаційних спортів” на „ігрові види спорту”
• Т.8 „Вмілість, що дає змогу заробітку...” замінити на „ Мати фінансове самозабезпечення на виховну користь Пласту”

3-тя проба( Сеніор – начальний Скавтмастер) замінити на: на пл.сен. керівництва

Точку 6 перенести до 2-ої проби

Прийняти точки обіжника: 1, 2, 4, 5, 8, 9,10

Замінити:
• Т.2 термін 8 і 20 років у відповідности до діючого Правильника УПС
• Т.8 замінити на „ Теоретичне знання історії земель України”
• Т.9 замінити на „здійснити мандрівку на вибір”

Точки: 3,7 залишити для дискусії.

Проект Проб УПС зі змінами та доповненнями.

1. Пл. сен. праці
1. 1.Знання цілого устрою Пласту і пл. приписів і розпорядків.
2. Знання ідеології Пласту поширення інформації про Пласт у своєму середовищі.
3. Знання відношення Пласту до міжнародного Скавт. Бюра його історичного розвою.
4. Не курення тютюну і не пиття алкоголю виразним покликанням на Пласт.
5. Перестеріганням Пл. Закону у всіх обставинах життя.
6. Чинна поміч в одній з ділянок Пластових Уладів.
7. Передплата Української преси ( Пластової зокрема).
8. Написання есе: „чому я прийшов (-ла) до Пласту і як я бачу себе в ньому” на основі пл. літератури і згідно з Укр. Пл. ідеологією.
9. Пл. сен.прихильник зобов’язується: перейти ВППП (Вишкіл Попередньої Пластової Підготовки) з урахуванням виховної методи УПН та УПЮ. Засвоїти теоретичне і практичне знання і вміння усіх трьох етапів УПЮ з відбуттям обов’язкового Вишкільного Пластового Табору УПС. Вишколи сеніорів переводять сеніори
10. Докладно знати твори Пл. Літератури: „Життя в Пласті”, ”Скавтінг для хлопців”, „Посібник Зв’язкового”, „Велика Гра” та інш.
11. Бути інструктором в одному з уладів: УПН, УПЮ, УСП.

2. Пл.сен.довіри (Скавтмастер).
1. Теренові вправи ( уміти вести і укладати).
2. Практичне і теоретичне знання мандрівного спорту.
3. Корисна опінія Проводу УПС.
4. Чотирилітня бездоганна чинна служба в УПС.
5. Практичне і теоретичне знання двох ігрових видів спорту.
6. Мати фінансове самозабезпечення на виховну користь Пласту.
7. Відбуття трьох Пл. Таборів: а) як інструктор в Пл. таб. , б) як комендант Пл. Таб., в) як інструктор або як комендант інструкторських таборів.

3. Пл.сен. керівництва (Начальний Скавтмастер).
Корисна опінія Проводу УПС.
1. Двадцятилітня чинна служба в УПС.
2. Доказ вмілості виховувати Пластуна на основі досвіду і психології дитини, підлітка.
3. Знання одної з іноземних мов: німецької, англійської або французької (в слові і письмі).
4. Теорія фізичного виховання.
5. Відбуття чотирьох краєзнавчих прогульок в чотири фізеогеографічні области України і подання звітів (залишено для дискусії).
6. Теоретичне знання історії земель України областей де відбув прогульки з узглядненням відносної літератури (залишено для дискусії).
7. Відбуття дводенної пластової мандрівки на вибір.
8. Відбуття шоферського курсу.

В. о. Секретаря Підготовчої Комісії
Пл.сен. Володимир Скоробський
______________________________________________________________________
З вищезазначеного ми, пластуни сеніори, на цій зустрічі дійшли до висновку про необхідність відновлення сеніорських проб. Мотивація є такою:
• Оскільки в часі відродження Пласту в Україні з 1989 року частина громадянства, яке стало пластунами, у своєму житті не були виховані в новацтві чи юнацтві, частина стала одразу старшими пластунами, а частина одразу сеніорами у відповідності до свого віку, за малим винятком Станиці Київ, де осередок старшопластунсько-сеніорського віку зобов’язався до складення Пластової Присяги виконати хоча б першу юнацьку пробу.
• Улад пластунів сеніорів є по своїй суті четвертим самовиховним уладом Пласту, тобто завершальним етапом пластування, а не об’єднанням „пенсіонерів” та тих, які лише платять вкладку. І якщо пластуни сеніори 30-х років розробили для себе проби, так само як ці проби існували у повоєнний час, то чому ми маємо від того відмовлятися?!
• Люди, які прийшли до Пласту вже у віці сеніора, або ж перейшли до Уладу зі старшого пластунства не повинні бути окраденими відсутністю самовиховної методи, обмежуючи себе лише вишколами ВППП, УПЮ,УПН чи іншими тренінгами. Сеніор прихильник мусить знати той мінімум, який вбирає в себе три юнацькі проби, а отже скласти їх, щоб стати сеніором - праці. Для цього йому, згідно Правильника УПС, відводиться термін 2-а роки.
• Якщо цього не зробити, то в такому разі ми не маємо морального права бути прикладом у вихованні, не володіючи навичками пластуна–юнака.
• Відновлення проб не дасть можливості потрапляти до уладу випадковим людям, які не бажають працювати над собою, або ж уважають, що той мінімум юначих проб вже не для них, або ж вони такі вже досвідчені, що можуть обійтися без них обмежуючи свою діяльність адмініструванням у Пласті, „правом” голосу в Станицях та з’їздах , або ж у виховному секторі, де часом доходячи до своєї „планки” вже не в змозі дати більше юнацтву за браком власного практичного пластування.
• Ситуацію в українській діяспорі слід розрізняти від обставин в Україні. В діяспорі сеніори, як правило, виховані в попередніх уладах і їх процес самовиховання відбувався природним шляхом. Ситуація в Україні з сеніорами інакша й потребує негайних змін для того, щоб підготувати здорове підґрунтя для тих, хто через 7-10 років увіллється до нашого Уладу, виховавшись у новацтві, юнацтві та УСП.

Для здійснення вищесказаного, ми пропонуємо взяти участь у сеніорській зустрічі для обговорення проектів які ми підготували.
З повагою пл.сен. „розвідувач” Журба (Володимир Скоробський)
Київ 10.01.05 р.Б.
________________________________________________________________________________________

ПЕРШІ ВІГУКИ

Дорогий Друже!
Спочатку маленьке вияснення: У діяспорі, практично кажучи, сеньйорських проб, подібних до юнацьких, не переводилось. Пластун сеньйор прихильник за якийсь час (півроку принаймні), якщо він старався притримуватись пластового закону, діставав право складати пластову присягу і діставав ступінь сеньйора праці. Дальші (вищі) ступені сеньйор діставав, коли він виказував своєю працею, що заслуговує на довір'я (сеньйор довір'я), а коли доказав, знов своєю працею, що може задовільно виконувати керівні пости (в Пласті чи в громадському житті), діставав ступінь сеньйора керівництва. Проблема з юнацькими пробами та, що її багато виховників почали признавати за самі знання і вміння юнака, часто занедбуючи його пластову поставу, а це найважніше. Якщо ми добре простудіюємо "Життя в Пласті" Дрота, то побачимо, що, якщо юнак не старається поліпшувати своєї постави і поступати згідно з пластовим законом, то такого юнака навіть не вільно допустити до складання проби! На жаль, ми часто про це забували, і ми дістаємо пластунів, які мають всякі пластові проби та вмілості, але не мають пластової постави, отже в дійсності вони не є пластунами! Це прохаю мати на увазі, коли роздумуємо над уведенням сеньйорських проб. Пам'ятаймо: поступування згідно з пластовим законом і праця над собою - хай буде мірилом пластової зрілості сеньйора. Ясно, що сеньйор, який бажає бути пластовим виховником і вести юнаків чи новаків, мусить знати практично всі вимоги проб і їх практично виконувати. Ті, що працюватимуть тільки в громадському житті, щоб "славу Вкраїні придбать", тим практичні пластові вмілості не є аж так конечні.
P.S. Справу сеньйорських проб треба просовувати дуже обережно. Проби, проголошені 1930 року Верховною Пластовою Командою, ніколи не ввійшли були в життя. Цього ж, 1930-го року, засновано Улад Пластунів Сеньйорів ( чи Сеніорів), цього ж самого року появилась стаття Дрота про завдання і працю гуртків УПС, цього ж самого року появились вимоги сеньйорських проб і цього ж самого року
в вересні Пласт заборонено на терені Польської держави (де саме розвивався Пласт). УПС, його праця і вимоги проб не встигли ще були ввійти в життя, як їх було заборонено. Вони не перейшли проби життя, тобто їх не було переведено в практичне сеньйорське життя, отже вони, вірніше, залишились
теоретичними, на папері. Чи вони були добрими? З відновленням Пласту по 2-ій світовій війні (чомусь в Україні звуть її Великою Вітчизняною Війною) у Німеччині, до постанов 1930-го року не нав'язано, за винятком створення УУПС (згодом перейменованого на УПС), а статті Дрота про роль і завдання, як теж про проби - забуто. Думаю, що тяжко є діяспорному сеньйорові уточнювати вимоги проб: Пласт у діяспорі скоріше чи пізніше формально зліквідується (практично він уже не є Пластом, хоч таку назву носить). Вимоги проб мусять устійнювати виключно сеньйори в Україні, беручи до уваги існуючі умовини, яких ми в діяспорі не зовсім свідомі.Справа сеньйорського кодексу - має теж цікаву історію. Хоч більшість сеньйорів його схвалювала, деякі сеньйори (я їх зву професійними пластунами)
були проти нього, мовляв, вони вмішуються в приватне життя сеньйорів, вони обмежують свободу людини - забуваючи, що пластовий закон і 3 головні пластові обов'язки якраз і є на те, щоб регулювати життя і поведінку пластуна! А кодекс - це тільки пристосування їх до життя дорослої людини. І так, тому що професійні пластуни мали в руках провід Пласту, кодекс не ввійшов у життя. А шкода!
СКОБ! Дубе, кріпись!
Люлька
Концепція Вишкільного Табору УПС, Лісової Академії та Сеніорської Школи.

Необхідність створення для сеніорів свого Вишкільного Табору є очевидною потребою для багатьох сеніорів в Україні які прийшли до Пласту з громадянства. Ці люди мають звичайно свій життєвий досвід і знання, але вони не мають того чару пластування, яке відбувається в Уладах: новаків, юнаків та старших пластунів. Для цього необхідним є створення таборової атмосфери в колі однолітків, де сеніорів вишколюють сеніори, це принцип самовиховної методи Пласту й Скавтінгу!
На Вишкільному Таборі має бути поданий мінімум практичних навичок, які обіймають в собі три юнацькі етапи пластування. Таким чином сеніор-прихильник та всі інші сеніори матимуть змогу отримати атмосферу таборування, яку ще започаткував сл.п. скавтмайстер Іван Чмола на Соколі. А заразом сеніори не пастимуть задніх в ділянках практичного пластування і матимуть повне моральне право після проходження табору сказати собі:” Так, я можу тепер своїм вихованцям передати своє вміння, а не лише серце, і моя совість пред юнаками буде чистою, бо я можу навчити всього, що від них вимагають пластові приписи!”
Табір для сеніорів на наше преконання є необхідним і зобов’язуючим, щоб скласти Пластову Присягу.
Наступним етапом стане Лісова Академія. Згадайте про Лісову Школу в Уладі Старших Пластунів. І сеніори повинні мати свою Академію. В програму Академії будуть включені:
• основи безпеки проведення таборів, мандрівок,
• моделювання аварійних ситуацій в які людина може потрапити, та виходу з них.
• Також входитиме предмет екстримальної медицини і долікарської допомоги.
• Психологічна поведінка людини в групі в екстримальних ситуаціях.
• Курс виживання включатиме в себе всі географічні зони України: гори, степ, ліс, ріки.
• Виживання в різноманітних умовах під час катастроф, техногенних аварій та інш. ситуацій.
• Також вміння захистити своє життя від злочинців і хуліганів, і захистити своїх вихованців в часі таборування, мандрівок чи в місті.
Академія стане наступним етапом пластування для тих сеніорів, котрі хочуть посвятити свою діяльність в Пласті виховній праці в юнацтві чи новацтві, або інструкторській діяльності в Уладах УПН,УПЮ, УСП, УПС із високим рівнем професіоналізму. Лісова Академія має стати етапом на отримання ступеня (скавтмайстра) сеніора довіри.
Для сеніорів які хочуть працювати на ниві адміністрування в Пласті ми пропонуємо перейти Сеніорську Школу, в якій за допомогою тренінгів та семінарів фахівці-сеніори ділитимуться своїм знанням та вмінням в різноманітних галузях, як-то: журналістиці, менеджменті, вивченні іноземних мов, зв’язками з громадськістю та державними органами тощо.
Таким чином Улад Сеніорів даватиме можливість своєму членству вибирати те місце для реалізації своїх потреб в Пласті, на яке він чи вона здалі й почуваються на своєму місці. Сеніор не має права нічого не робити в Пласті! А тому запропонована самовиховна метода для Уладу без Табору, Академії і Школи не може бути дієвою.
Разом нас багато, нас не подолати!Пора змінити існуючий стан речей!
Все в наших руках і бажанні! Годі скнити від безділля чи зарозумілости!
Почуваймося молодими й повними енергії, щоб старше пластунство з охотою переходило до наступного вікового уладу, як до дієвого, а не до клубу пенсіонерів чи поодиноких виховників-самітників із ентузіазмом, який не підриманий Уладом .
Ваш друг Журборіз
________________________________________________________________________________________
Нормативи ВФВ (Вмілості Фізичної Вправності) для Уладу Пластунів Сеніорів
Пропозиції щодо введення спрощеного тесту визначення ступеня фізичної готовности з 3-х вправ:
1. Віджимання в упорі лежачи за 2 хв.;
2. Піднімання тулуба лежачи за 2 хв.;
3. Біг на 2 милі (3218 м).
Оцінка результатів проводиться по 100-ій таблиці для різних вікових груп.
Два рази в рік здається тест:
Бали Підтягування (разів) Піднімання тулуба (разів) Біг 3 милі (хв. і сек.)
100 20 80 18.00
90 18 75 19.40
80 16 70 21.40
70 14 65 23.00
50 10 50 26.20

Оцінка результатів у залежності від віку. Мінімальні вимоги:
Вік (років) Підтягування Піднімання тулуба Біг 3 милі (хв. і сек.) Бали за 3-и вправи. Додаткові бали Загальна кількість балів
30-39 8 40 29.00 84 26 110
40-45 6 35 30.00 78 7 85

Загальна оцінка фізичної придатності:
Вік (років) Незадовільно 3-й клас 2-й клас 1-й клас
30-39 0-109 110-149 150-199 200
40-45 0-84 85-124 125-174 175
Пл. сен. прихильники повинні показати результати 3-го класу і вище, а пл. праці і вище включно повинні завжди здавати на 1-й клас у відповідности зі своєю віковою категорією. Особлива увага приділяється стрілянні і рукопашному боєві.
Кандидати на вмілість ВФВ повинні виконати наступні вправи: віджимання в упорі лежачи — 45 разів; піднімання тулуба — 45 разів; біг 2 милі (3218 м) — менш 16 хвилин; підтягування на поперечині — не менш 6 разів; тест «виживання на воді в бойових умовах», що включає наступне:
• плавання в одязі зі спорядженням на 15 м;
• пірнання на глибину 3 м. і звільнення від спорядження;
• падіння у воду з висоти 3 м. із спорядженням та зав'язаними очима.
Лижна підготовка. За допомогою снігоступів можна пересуватися по глибокому снігу майже як по твердому ґрунті. Нормативи: пішки 3 км/година при глибині сніжного покриву до 30 см, на снігоступах 4 км/годину, на лижах 5,5 км/годину.
Вивчається буксирування і подолання перешкод, ходьба без палок і їзда на лижах як на санях, використовуються різні пристосування для різних цілей. Програма лижної підготовки включає наступні нормативи: марш 3 милі з повним спорядженням за 60 хв. на снігоступах; 150-мильний (240 км) марш по пересіченій місцевості; орієнтування по карті.
Приділяється увага сполученню лижної підготовки та виживання. Під час «зимового польового виходу» новачки 3 тижні учаться виживанню і лижній підготовці.
________________________________________________________________________________________

Пл.сен.кер. Юрій-Мирослав Левицький (Люлька), ДК
УЛАД ПЛАСТУНІВ СЕНЬЙОРІВ
Пласт – організація (чи рух?), що своєю метою має самовиховання молоді скавтською методою. Англійський генерал Бейден Пауелл на підставі свого досвіду у війні в Африці створив виховну систему, яку прийняв д-р Олександр Тисовський, що разом з кількома іншими (Чмола, Франко і т.п.) примінив її до українських обставин, створивши Пласт, пластунський рух.
Коли БіПі мав на увазі англійську молодь і змагання англійської нації до дальших імперіяліс-тичних завоювань (для більшої слави Англії), то Дрот мав на увазі молодь, яка змагалася за визволення української нації з-під ярма окупантів, за створення незалежної української держави. Тому ціллю Дрота були створити „новий люд”, який би „на щастя дорогу увів Вітчизну”, теж для більшої слави, але слави України. Новий люд, який би добро батьківщини поставив на перше місце в своєму житті. І в тому основна різниця між англійським скавтінґом і пластовою системою.
Ідея нового люду, люду, який був би сильний, красний, обережний, але й при тому бистрий в осягненні остаточної мети українського люду – створення своєї держави – це головна мета основників Пласту. Цей новий люд мав вирости з юнацьких рядів (а від 1924 року з новацьких і юнацьких з'єднань), набравши професійного знання в рядах старшого пластунства. Одне слово, новий люд – це виховані в Пласті громадяни, це пластуни-сеньйори!
Основна мета і основне завдання пластунів-сеньйорів – це на дорогу щастя увести Вітчизну (такі слова пластового обіту, який ми склали; усучаснена редакція: До щастя Вітчизну свою поведу), до кращого майбуття! Хоч перша мета – створення незалежної української держави – вже здійснилась, проте до добробуту в цій державі ще далеко. І під цим кутом, і тільки під цим кутом – увести нарід на дорогу щастя - треба планувати організацію сеньйорів, їхню працю, всю їхню діяльність.
Скавтська самовиховна праця відбувається в юнацьких гуртках добровільно заприязнених хлопців-однолітків під проводом впорядника. Їхній вік: 12-18, 10-16, залежно від правил даної країни. У цьому віці самовиховання діє найсильніше. Кілька гуртків сполучається в курінь, який стає для юнацтва щось у роді мікросуспільства; юнак відчуває, що крім нього і його гуртка є ще інші пластуни, з якими він мусить співпрацювати. Роль досвідчених впорядників гуртків та зв'язкових є величезна, бо вони власне відповідають за те, у якому напрямку розвиватиметься самовиховання їхніх юнаків. Чи ми кладемо належну вагу на вишкіл добрих впорядників і зв'язкових?
Уже в новацтві (7-11 років, у деяких народів 6-10) новак старається бути щораз ліпшим, старається бути кращим сьогодні, ніж він був учора. Властиво, людина виховується до самої своєї смерти, вона завжди повинна поліпшувати себе. Але головна дія самовиховання відбувається в юнацькому віці і тому вона є така важна, тому на юнацький улад кладемо найбільший натиск. У США українці зорганізували ще молодших (4-6 років) у т.зв. Пташата. Очевидно, про самови-ховання не може бути тут мови, бо діти самі не рішають, чи вступити їм до пташат, чи ні; більш того, вони ще не розуміють, що це пташата. Цікаво було б почути (чи прочитати) звіт засновників і провідників пташат, про їхню програму, про їхній успіх чи брак успіху в цій ділянці.
Людина, яка осягнула 18 років життя, звичайно входить у період здобуття вищої освіти, осягнення професії та заснування своєї окремої родини. У цей час вона мусить присвятити головну увагу на повищі цілі і тому має дуже мало часу на щось інше. Це вік старшопластунський, а старших пластунів ми дуже часто запрягаємо до праці як впорядників чи зв'язкових, з чого вони рідко коли задовільно вив'язуються без занедбання своїх студійних обов'язків, а про значення добрих виховників сказано вище. Я б назвав старшопластунський улад перехідним уладом: вони вже не юнаки, вони вже „самовиховались”, але вони ще не є вповні новим людом. Вони ще не є повними членами дорослої громади. З хвилиною закінчення студій і одержання праці, яка б забезпечувала б його і його родину, та з хвилиною заснування своєї власної родини, старший пластун, без уваги на свій вік, стає повноправним членом спільноти, новим людом, стає пластуном-сеньйором.
Які ж завдання стоять перед пластуном-сеньйором, новим людом? Сказано ж вище: на щастя дорогу ввести Вітчизну! Це вже не юнацька чи навіть старшопластунська забава-гра! Це застосування набутого досвіду в юних літах до поважної праці для добра Вітчизни!
Уважаю, що найголовнішим обов'язком пластуна-сеньйора є піклування про свою сім'ю. Бо не можеш піклуватись про інших, якщо не піклуєшся про свою родину, про свою дружину, про своїх дітей. Не можеш бути добрим виховником інших, якщо не виховуватимеш своїх діточок, з якими ти в контакті цілий час, розвиток яких ти спостерігаєш щоденно і навчаєшся з цього досвіду. Сім'я – основа народу, чим більше здорових родин, тим здоровіший, тим щасливіший увесь народ!
Між найпершими обов'язками ставлю виховну працю в Пласті, працю впорядників і зв'язкових в юнацькому уладі та працю сестричок і братчиків та гніздових у новацькому уладі. Як я згадав вище, цю працю кладуть на рамена старшого пластунства, ба навіть на рамена ще не досвідченого юнацтва (братчики й сестрички в новацтві), хоч цю працю повинні виконувати сеньйори, і тільки в вийняткових випадках старші пластуни. Ми повинні строго триматися засади: немає відповідних, досвідчених виховників – немає нових пластових гуртків чи роїв! Отож на плечах пластунів-сеньйорів лежить дальша доля, дальше існування Пласту! І це – величнє завдання! Це постійне вирощування нового люду! Але всіх сеньйорів (вік 25-100 з гачком) забагато для цієї праці, Зрештою, виховування пластунів на те, щоб вони в майбутньому були тільки виховниками пластунів – розминається з ціллю Пласту. Ми зробили б з Пласту своєрідне ґетто, своєрідну „пластову родину”, а це суперечить меті Пласту: Пласт – це інтеґральна частина української спільноти, суцільно сплетена з громадою, а не щось відокремлене, замкнене в собі!
Дальшим обов'язком - матеріяльна та моральна піддержка Пластові в усіх його починаннях. Хоч українське суспільство (і українська державна влада) повинні давати Пластові всіляку допомогу, пластуни-сеньйори своєю жертвенністю мають давати приклад іншим. Це включає і організацію приятелів Пласту (Пластприят) та, якщо потрібно, взяти провід у ньому. Відкиньмо фальшиву думку, що Пластприят є щось нижче, щось менше вартісне, що пластунові-сеньйорові не годиться бути членом Пластприяту!
Дальшим важним завданням, хоч і непомітним для зовнішнього ока, це постійна дальша праця сеньйора над собою, над поліпшенням свого характеру, над осягненням ще більшого знання, щоб могти якнайкраще служити своїй Вітчизні, щоб Вітчизна мала з нього якнайбільшу користь. Ясно, що це включає старання якнайточніше придержуватись усіх 14 точок Пластового Закону, і це не тільки точок, недотримування яких здалеку видно (як ось споживання алькогольних напитків і палення тютюну), але й тих невидних: словний, сумлінний, точний, корисний і т.д. і т.д. Дехто вигнав би з Пласту всіх п’яниць і курців, але задержуючи навіть на високих постах усіх несловних, брехунів, несумлінних, неточних і т.д.
До цього належать і три головні обов'язки пластуна, між якими вірність Богові та Україні стоять на першому місці. Але ці точки вимагають окремого довшого обговорення. Коротко можна поставити аксіому: Особа, яка не вірить в Бога, яка є атеїстом, не може бути членом Пласту, отже не може бути пластуном-сеньйором. Пластун-сеньйор – це релігійна людина, яка сумлінно визнає свої релігійні переконання і сповняє свої обов’язки. У нього релігія не на словах, а на ділі. Особа, яка не працює для добра України і не старається поліпшити її долю, не старається ввести її на шлях добробуту не може бути членом Пласту, отже й пластуном-сеньйором!
Новацьке, а особливо юнацьке щоденне добре діло має стати повсякчасною готовістю пластуна-сеньйора прийти зі швидкою безкорисною допомогою усім потребуючим, хто б її не потребував!
І ще одне, може одне з головних: Де б пластун-сеньйор не був, яку б працю не виконував, він завжди виконуватиме її якнайсолідніше, якнайкраще, якнайуспішніше, згідно зі своїми здібнощами!
Це все відноситься до особистих обов'язків пластуна-сеньйора. Але чи сеньйорат, як улад (чи об’єднання, якщо хтось настоює на цьому) не має окремих обов’язків? Гуртових обов’язків? Сеньйори належать до куренів УПС, хоч існують і сеньйори-самітники. Курені УПС – це здебільшого продовження давніх старшопластунських чи навіть юнацьких куренів, в яких плекаються дальше романтичні традиції самовиховних з’єднань. Є курені УПС, створені, що так скажу, штучно, з виходців з різних юнацьких чи старшопластунських куренів чи просто з осіб, які до Пласту прийшли вже в дорослому віці, без попереднього пластового вишколу й досвіду (а це останнє відноситься в першу чергу до сеньйорів в Україні, які ще не встигли створити, крім одного, сеньйорських куренів).
Які ж завдання стоять перед цими сеньйорськими з’єднаннями? Повторюю сказане вище: завданням Пласту є виховати новий люд, який на щастя дорогу введе Вітчизну. Цим новим людом є пластуни-сеньйори, отож перед ними стоїть величнє завдання всіма силами старатися ввести Вітчизну на шлях до щастя, до кращого майбуття. А шляхів до цього, а засобів до цього – безліч!
Чи існуючі курені УПС виконують це завдання? Чи існуючі курені УПС мають перед собою якусь конкретну мету? Курінь Вовкулаки влаштовує табори для вишколу юнацьких провідників-виховників Золота булава. Курінь ім.Орлика влаштовує Орликіяди. Курінь Чорноморці організує водні табори. Але чи всі члени куреня в цих завданнях заанґажовані, чи може їх провадить тільки горстка ентузіястів? Курінь Дубова Кора провадив всю пластову виховну працю на терені британської зони Німеччини, а по розселенні за океан? Правдоподібно є ще курені, які працюють у якомусь напрямку (про що я не знаю), але що роблять інші курені, а їх багатенько! Чи ще дальше провадять юнацькі ігри, чи може стали „товариствами взаємної адорації”?
Д-р Теодосій Крупа, курінний Дубової Кори, запропонував, щоб сеньйори гуртувались у віль-ні, не зв’язані строгими правилами, з’єднання для спільної праці для добра Вітчизни. Розвиваючи цю думку, пропоную, щоб ці з’єднання (може хтось придумає для них назву?) мали ось такі завдання:
Сеньйори, що виконують виховну (не адміністраційну) працю в УПН чи УПЮ об’єднуються в кадру виховників (Орлиний та Скобиний Круги). Їм можна б надати титул скавтмайстрів (його в нас вживали колись), але зі зрозумінням, що титул скавтмайстер не означає, що він є кращий сеньйор від інших, але тільки вказує на працю, яку він виконує. Їхнє завдання – виростити новий люд.
Сеньйори, які є лікарями чи працюють у здоровельній системі повинні згуртуватись для того, щоб намагатись усіма легальними способами добитись якнайкращого функціонування системи охорони здоров’я для населення України.
Сеньйори, які мають юридичну освіту і є адвокатами (захисниками), суддями і прокураторами гуртуються для того, щоб подбати, щоб юридична система в Україні була якнайсправедливіша і особисті права людини були вповні забезпечені.
Сеньйори з журналістичною практикою гуртуються у з’єднання для того, щоб добитись правдивої інформації про події і їх інтерпретацію (і пильнувати, щоб воно надалі продовжувалось), а також підсилювати національну свідомість населення.
Сеньйори з богословською освітою гуртуються для того, щоб піднести рівень духового й морального життя народу України. Сюди можуть входити теж і педагоги.
Сеньйори з педагогічною освітою творять з’єднання, що мають на меті піднести на якнайвищий рівень освіту населення України, щоб охопити школами всіх дітей (творячи, де потрібно, спеціяльні школи для потребуючих).
Сеньйори, які займаються політикою та входять до законодавчих органів України, гуртуються для створення якнайкращих законів для держави й населення. Чесною грою вони намагатимуться викорінити корупцію з усіх ділянок державного життя.
Це тільки декілька прикладів таких згуртувань. Їх може бути багато більше у залежності від потреб. Їхньою основною (і одинокою!) метою має бути „на щастя дорогу ввести Вітчизну”! Це не профспілки, які дбають про добро своїх членів. Це гуртки, які дбатимуть про добро народу!
Є можливість творення з’єднань на територіяльній основі (осередки праці?) – міській, районній чи обласній – для допомоги в розв’язці місцевих проблем, яких може бути дуже багато і вони можуть бути різні на різних теренах. Але все це має йти для поліпшення життя народу!
Ці з’єднання можуть бути постійні або тимчасові, залежно від ситуації, тобто аж доки проблема не буде розв’язана. Один пластун-сеньйор може одночасно належати до кількох з’єднань, якщо заходить потреба і якщо він має змогу і тут і там діяти. Але не повинно бути сеньйора, який би не належав до жодного!
Організацією тих з’єднань, координацією їхньої праці повинна зайнятись Головна Булава УПС. Булава повинна відчути, де такі творива потрібні і допомагати в їхній праці. Зокрема, Булава повинна бути в контакті з урядом України та всіма владними установами. Вона повинна спомагати всі позитивні дії уряду, але одночасно конструктивно критикувати всі, які йдуть на шкоду народові. Це вже політична діяльність, але чи можна на щастя дорогу ввести Вітчизну без політики? І від неї УПС ніяк не може відмовитись!
Головною нашою болячкою, принаймні в діяспорі, що на з’їздах УПС ми ухвалюємо резо-люції, в які самі не віримо і заздалегідь знаємо, що їх перевести в життя неможливо. Вживаємо бомбастичні фрази, щоб тільки виглядало назовні, що ми великі патріоти і прагнемо до великого, але за нашими словами криється порожнеча!
Я представив проєкт дії УПС. Так, він відноситься до дії УПС в Україні, бо діяспорним пластунам тяжче вводити Вітчизну за дорогу щастя, на шлях у краще майбутнє нашого народу! Але і тут можливість для цього можна знайти, якщо тільки є добра воля.
_______________________________________________________________________

Пл. сен. прих. Василь Карпенко, ВБ (Вишгород)
Виховання й доля України.

ІСТОРІЯ
В давні часи особливих проблем із вихованням не існувало. Переважну більшість населення складали селяни та, в невеликій кількості, ремісники. Їхні діти були вже змалку зайняті в господарстві — якщо батько йшов за плугом, син вів за вуздечку коня. Й мала дитина вже розуміла, звідки береться хліб насущний – виховувало її саме життя. Дітей королів, князів, знаті виховували наймані вчителі, іноді мудреці й філософи. Так знаменитий Аристотель виховував Олександра Македонського. Український філософ Григорій Сковорода тривалий час був вихователем у поміщицькій родині.
З ускладненням суспільства виникла більша потреба в знаннях, якими не володіли батьки. Щоб дешево навчати дітей, була створена колективна форма навчання — школа. Так навчання відірвалось від поточних обставин життя. Діти не розуміли потребу такого навчання й тодішні педагоги широко застосовували фізичні покарання.
З появою техніки виникла потреба загальної багаторічної освіти. Школа стала потрібна не лише для підготовки еліти, але й для будь-якої професії — токаря, слюсаря, електрика, металурга, фермера. Ситуація ускладнилась із відкриттям у Європі прав людини й демократії. З одного боку цей винахід дав разючий матеріальний ефект. Вільна людина працює продуктивніше, ніж раб або кріпак. Громадянин захищає батьківщину безкоштовно та свідомо, на відміну як від найманця, так і від раба або кріпака — згадайте солдатчину часів Шевченка. Тож демократія перемогла не красивими ідеями (пророків звикли побивати камінням), а економічною могутністю й військовою силою демократичних націй. Всі інші країни або запозичували західні методи (Японія, Росія, Латинська Америка, згодом — Туреччина), або ставали колоніями.
З іншого боку демократія ускладнила проблему навчання, а особливо виховання. Для холопа виховання не потрібне, а вчитись можна примусити. Але стати громадянином примусити неможливо, а змушувати майбутнього громадянина до будь-чого небажано. Лідером поміж індустріальних демократичних країн тривалий час була Великобританія. Вона першою відчула переваги та проблеми демократії. То ж не дивно, що саме англієць Бейден Павел розвинув скаутську методику — методику виховання громадян за допомогою гри.
На той час Британія силою захопила безліч колоній, таких обширних, що над котроюсь із них завжди світило сонце. То ж бути громадянином Британії в ті часи означало мати військовий вишкіл. Тому новопосталий скаутінг мав деяку мілітарну спрямованість. На той час ідея скаутінгу виявилась настільки назрілою, що за лічені місяці скаутські гуртки з’явилися в інших країнах.
Не стала винятком і Україна. На Галичині, що була в складі більш ліберальної Австро-Угорщини, постав український Пласт. В українців пробуджувалась національна свідомість. Майбутня держава потребувала не лише громадян, але й армію для самозахисту. Це все забезпечив Пласт. Багато пластунів вступили в легіон Січових Стрільців — зародок майбутньої української армії. У період між світовими війнами завдання Пласту не змінилось. Незважаючи на наступну заборону поляками, Пласт виховав кістяк ОУН-УПА.

МІЛІТАРИЗМ
Події новітніх часів
З часів заснування скаутінгу відбулись певні зміни в свідомості громадян найпотужніших націй. Зміни в свідомості змінили й політику. Всі європейські колоніальні імперії — Британська, Французька, Голландська, Бельгійська, Португальська — розпались майже без збройної боротьби. Розпались не тому, що метрополії ослабли — відносно колоній потуга демократичних націй лише зросла. А Британія та Франція створили власну ядерну зброю. Але їхні громадяни припинили вважати за потрібне, як вживати зброю проти інших, так і вмирати самим уже не так заради панування, як заради права навчати чужі народи.
Ця хвиля відрази до насильства нарешті докотилась і до нас. Її наслідком став розпад однієї з останніх імперій — Савецкага Саюза. Він розпавсь практично без збройної боротьби, як і інші колоніальні імперії. Росіянам нарешті обридло грубою силою приборкувати підкорені народи. Поглинути їх мирним шляхом, відкривши всі можливості для самореалізації (політика розвинутих країн), не вистачає сил. Адже утримувати скажімо Середню Азію в складі Росії загрожує національній ідентичності росіян.
Із поширенням демократії все більшою мірою сила нації виявляється не через зброю, а через культуру й економіку. Наприклад, найпотужніша держава, Америка, змінює весь світ своєю культурою та способом життя, голівудськими фільмами та рок-музикою. При тому, що вона не має міністерства культури, що відсоток державних витрат на культуру в Америці один із найменших у світі, що культура в ній — це справа місцевих громад і приватних осіб. В той же час військова потуга Америки лише підтримує її культурне домінування, а не навпаки. При тому, що військовий бюджет Америки перевищує військові витрати всіх держав світу разом узятих у півтора рази.
Так званий «золотий мільярд» — крім Америки це Канада, Австралія, країни Західної Європи, Японія, Корея — виробляє та споживає 80% світової продукції. Як правило армія там нечисленна й професійна, а міністр оборони — цивільний. У цих країнах бути громадянином не означає мати військовий вишкіл. Більш потрібні ініціативність, організованість, чесність. Відповідні завдання стоять у них і перед виховними організаціями, в тому числі скаутськими.
Україна
Маю приятелів, небайдужих до долі України. Але багато хто, вважаючи себе антикомуністом і християнином, не відмовився від спокуси вирішити всі суспільні проблеми за допомогою насильства. Демократію вони вважають або передчасною (народ треба гнати до Незалежності батогом, лише потім думати про демократію), або вважають демократію шкідливою вигадкою наших найбільших ворогів, таких, як Америка. Вони переконані, що лад в Україні можна навести лише силою. Зоряним часом для них є боротьба УПА.
Але ж в Україні малоймовірний балканський сценарій, коли новопосталі держави вимагали незалежності, а Сербія відкрила проти них оголошену й неоголошену війну. Для нас більш небезпечний шлях Білорусі. Росії не потрібно її окупувати — це лише все зіпсує. Білорусь залежить від Росії військово, економічно, а головне культурно. Білоруський народ, втрачаючи власну культуру, готовий відмовитись від власної держави. Підстави для білоруського шляху є і в Україні: єдиний релігійний простір (половина парафій Російської православної церкви розташовані в Україні), єдиний інформаційний простір (при тому, що 94% накладу українських газет російськомовні), створення єдиного економічного простору (російський капітал заволодів українською нафтопереробкою, виробництвом алюмінію, мобільним зв’язком). Люди, переконані в меншовартості української культури, не вестимуть партизанську війну за Україну. Добровільна капітуляція унеможливить не лише визвольний рух за зразком УПА, але й масові акти терору за зразком палестинців.
Залишається або самостверджуватись мирним шляхом, або поставити під питання майбутнє України. І не варто нарікати на долю. Адже війна пожирає цвіт нації, виплеканий у часи розбудови — піднімають в атаку й закривають своїм тілом товариша найсвідоміші. Як переможцям, так і переможеним війна залишає боягузів і негідників. У Росії в Велікай Атечественай вайнє загинули мільйони солдат на „пєрєдавой”, а вижили тиловики, НКВДисти, бійці заградатрядів. Сьогодні їхні діти керують путінською Росією. Після окупації Галичини комуністична Росія продовжила війну з українським народом. Свідомі українці, не в силах зносити окупацію України чужинцями, йшли в лави УПА. Вони захистили честь нації, але ж майже всі загинули. Залишилось обмаль патріотів, щоб вибороти Незалежність у 89 – 91 роках. І маємо ще менше людей, готових розбудовувати державу сьогодні. Чи то всі кращі загинули, але маємо на Галичині засилля російської попси, російської преси й партію СДПУ(о) в обласній раді. Україна окрадена, на попелищі культури, пробудилась, але кращі сили українців загинули в УПА.

Вплив демократії

В середньовічній Європі війни були частими, тривалими (наприклад столітня війна) й кривавими, коли зменшувалось населення цілих країн. Але зі впровадженням лицарського ставлення до суперника справа йшла до перетворення війни на свого роду театралізоване дійство подібне до іспанської кориди. Убивати селян і грабувати міста поступово ставало ознакою варварства, бо в разі перемоги ці селяни так само будуть працювати на переможця й ці міста відійдуть сильнішому. Бажаючі з’ясувати стосунки в красивих кольорових костюмах виходили в чисте поле позмагатися й визначити сильнішу сторону. Все змінилося зі впровадженням демократії. Якщо кожна людина має власну гідність, то вона має право захищати її також і зі зброєю в руках. В разі нападу противника до зброї ставали не лише професійні військові, але й усе населення. Війна стала тотальною. Зі зникненням різниці між цивільними й військовими, між фронтом і тилом (запіллям) відновились колишнє варварство. За демократії право проявляти ініціативу та мати освіту притаманне не лише верхівці суспільства, а всім громадянам. Це викликало небувалий зріст продуктивності праці, характерний для економік демократичних країн. Але стосувався він не лише способів виробництва матеріальних благ, але й способів знищення супротивника. Розроблені такі досконалі види зброї, як біологічна, ядерна, хімічна, не кажучи про такі дрібниці, як вакумні й кулькові бомби. Врятувало людство від самогубства лише відновлення правил ведення війни. Жахіття світових воєн привело до масового розчарування в універсальності військового розв’язання конфліктів. Деякі країни закликають відмовитись від застосування не лише зброї масового знищення, але й від певних видів звичайних озброєнь, наприклад протипіхотних мін. Хоча деякі інші, наприклад Фінляндія, яка захищає свій кордон із Росією за допомогою мінних полів, не готові підтримати цю пропозицію.

Мілітарне виховання

Пластове виховання було й до певної міри залишається воєнізованим, як до речі виховання в майже всіх скаутських організацїях до Другої Світової війни. Найвідомішим вихованцем Пласту був Степан Бандера. Його роль і позиція відповідали потребам нації. У часи його дитинства українські національні організації були заборонені, єдиний Пласт у підпіллі виховував невелику кількість дітей, зберігаючи вогонь українства. Але Євген Коновалець і Симон Петлюра не виховувались у жодній дитячій організації, бо в часи їхнього дитинства таких ще не існувало.
Якщо все пізнається в порівнянні, то яке виховання більш сприяє появі провідників нації та патріотів-націоналістів: воєнізоване чи цивільне? Щоб виявити дію певних ліків потрібно існування принаймі двох груп – ту, яку лікують і контрольної. На жаль випадків мілітарного виховання дітей паралельно з вихованням цивільним відомо не так багато. Один із них – це савєцькі суворавскіє учіліща. Але ні серед російських націоналістів (Салженіцин, Жіріновскій), ні серед політиків (Путін, Лужков) нема жодного випускника суворавскава учіліща. Провідники російського суспільства навчались хто в звичайних, а хто в елітних, але цивільних школах. Колись у Туреччині були яничари – українські діти, захоплені в рабство. Вони виховувались у таких собі дитячих будинках у мусульманській вірі й військовій муштрі. З них виростали гарні солдати, але не провідники турецького народу. Українські козаки, які виростали в сім’ях і багато з яких учились у Києво- Могилянській академії воювали не гірше, але головне вони були об’єднавчою основою українського народу. Майбутні гетьмани виховувались без наказів і без впоряду. Творець новітньої України Тарас Шевченко в дитинстві пас ягнята за селом. У випадку мілітарного виховання, чи виросли б вони провідниками нації, чи лише чудовими солдатами?

Військові, як джерело демократії

Відомі випадки, коли саме військові були першими захисниками демократії. Так у Чилі генерал Піночет захистив як міг свою Батьківщину від комуністичної диктатури. Через кілька років генерал перевів країну до демократичного правління, віддавши владу зі своїх рук до рук обраного на виборах парламенту. Сьогодні деякі співвітчизники звинувачують його в надмірній жорстокості. Фашистський режим генерала Франко поступово переродився в демократичну систему. Можливо його режим був кращим варіантом від режиму комуністичного (з голодомором і архіпелагом ГУЛАГ), який міг постати після перемоги республіканців, але який до демократії може перейти лише внаслідок революції, чи то пак контрреволюції.
А в Туреччині військові запроваджують елементи демократії останні 80 років і досягли в цьому певних успіхів. Їхні дії виглядають цілком логічними. Ще недавно Туреччина являла собою зразок східної деспотії. Її слабкість відносно європейських націй призвела до розвалу Османської імперії (що пролягала від Марокко до Персії) й поставила під питання незалежність турецької нації. Виправили становище турецькі націоналісти на чолі з Кемалем Ататюрком, які прийшли до влади в 1920 році. Щоб врятувати Батьківщину від військової поразки, вони організували армію за європейським зразком. Армія сучасного зразка відчувала себе незатишно серед суспільства, яке жило за звичаями середньовіччя. Щоб убезпечити державу від перетворення на колонію європейських націй, щоб посилити армію, військові почали перебудовувати турецьке суспільство на європейський лад. Військові запровадили парламентське правління й вільні вибори. Але якщо на виборах населення голосувало за колишні турецькі звичаї, військові усували обраних політиків від влади приблизно такими методами, якими генерал Піночет усунув від влади комуністів у Чилі. Через кілька років військові відновлювали цивільне правління. Засвоєння європейських звичаїв під наглядом військових триває вже більше 80 років. За цей час суспільство пройшло шлях від деспотії східного зразка з гаремом і яничарами, з необмеженою владою султана й рабством народу до хай недосконалої, але демократії. Сьогодні Туреччина бачить своє місце в європейській спільноті, в НАТО, в спільному ринку.
Попередниками турецьких націоналістів були російські дєкабрісти, які хотіли підштовхнути Росію в напрямку до європейських порядків. Російський цар Пьотр І вже перебудував армію за європейським зразком. Тоді російські військові, так звані дєкабрісти, вирішили підлаштувати державу під армію, змінивши традиційне російське суспільство, зруйнувавши традиційну деспотію з необмеженою владою царя й кріпосним рабством. Але їхня спроба провалилась.

Стан справ на сьогодні

Минули часи, коли військові були символом нації: Святослав Завойовник, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа. Сьогодні військові знаходяться при владі переважно в країнах „третього” світу. Як правило це або диктатури — правління полковника Муамара Кадафі в Лівії, генерала Первеза Мушарафа у Пакистані, коменданте Фіделя Кастро на Кубі, або країна знаходиться в стані війни — правління генерала Джохара Дудаєва, а потім полковника Аслана Масхадова в Чечні. В найуспішніших країнах світу (від Америки й Канади до Фінляндії й Сінгапуру) військова служба перетворилась із почесного обов’язку громадянина на звичайну професію, до того ж не нфйбільш шановану. Армією там керують лише цивільні, іноді жінки.
Вирішальним доказом безсилля військової сили стали наслідки Другої Світової війни. Це блискучий успіх двох найбільших переможених націй — Німеччини та Японії, а також занепад і розвал найбільшого переможця — Савєцкаго Саюзу. Савєцькі переможці отримують гуманітарну перемогу з рук переможених – і останні стали першими, а перші останніми. Це стало наслідоком спроби ощасливити силою, та й то не себе, а все людство. Мабуть лише нечистий надав комуністам страшну зброю, здатну не лише знищити ймовірного противника, але кілька разів знищити весь рід людський, звільнивши обшир Землі для пацюків і тарганів. Але самої зброї, навіть половини світового арсеналу, виявилось недостатньо, щоб заволодіти душами людей. Пообіцяли комунізм — земний Рай без Бога, а збудували бездарну подобу до Пекла. Підточена претензіями обдурених мешканців могутня „імперія зла” розпалася, як фінансова піраміда.
Одна з хиб військових — готувати країну до війни минулої. Не будемо ж їх наслідувати. Здобути незалежність означає розбити кайдани, розвалити імперію. Поряд із творенням інституцій нової держави в надрах імперії, тут завжди був присутній елемент деструкції, насильства, руйнування старого. Чим вищий рівень культури нації — тим менше руйнування й насильства. Так, чехи й словаки поділили країну абсолютно мирно. Без бою відбулось і останнє відновлення нашої Незалежності. Але навіть здобувши свободу зброєю, як скажімо республіки колишньої Югославії, не варто зациклюватись на військовій силі. Адже здобуття Незалежності — це лише половина справи, лише початок справжньої історії, лише нагода виявити зрілість нації, лише право відповідати за власну долю. Якою ж буде ця доля залежить від здатності нації до творення й самоорганізації. Творення в галузі духу — єдине, що дозволяє розвиток матеріальний. Минув час, коли символом України був козак — землероб, але насамперед — воїн. Та чи скоро Україна стане батьківщиною натхненних проповідників і сумлінних робітників, чесних капіталістів і чесних політиків, справедливих суддів і непідкупних чиновників?
Цілком можливо, що користь миру для людського щастя — не випадковий збіг обставин і прагнення до миру — не примха окремих людей. Адже знаємо: „Блажені миротворці, бо вони синами Божими назвуться” (Мт. 5, 9).

НАЦІЯ
Політика Пласту в галузі національній визначається невидимими духовними чинниками. Результат змагання між націями, навіть у колишні часи відсутності людських законів і відвертого насильства, найчастіше визначався рівнем культури суперників. Так, у середні віки, після завоювання кочовими монголами цивілізацій Індії та Китаю, від монголів і їх культури не залишилось нічого, крім назви індійської та китайської династій. Варвари, переможці занепалої Римської імперії, безслідно розчинились серед італійців. Давні булгари, завоювавши частину слов’ян, залишили по собі лише назву — Болгарія. Але кілька сотень іспанських конкістадорів, які перемогли імперії ацтеків і майя, не розчинилась серед мільйонів індіанців. Не індіанська більшість, а іспанська меншість визначила культурне обличчя всієї Латинської Америки. Християнська культура виявила свою силу супроти язичеської. А англійська меншість з Північної Америки, Австралії та Нової Зеландії створила подобу до Великобританії.
Держава міцна єдністю своїх громадян. У часи Асирії й Вавилону єдність досягалась знищенням завойованих народів. Із пом’якшенням звичаїв полонених обертали в рабів без права громадянства. Поки люди були безжалісні, насилля було жорстоким і результативним. Так, російська нація виникла внаслідок поглинання завойовниками з Руси-України місцевих неслов’янських етносів (чудь, мєрь, вєсь). Із розвитком цивілізації жорстокість зменшилась, що зробило насильство неефективним. Численні інородці в царській Росії були обмежені в правах, але не поспішали ставати росіянами. У Росії комуністичній підлеглі нації морились голодом, депортувались, деякі нації не допускались до ядерних таємниць, до служби в КГБ, до керівництва армією, але це не розв’язало національну проблему.
Ближче до нашого часу багатонаціональні імперії почали незворотньо розпадатись. За нашого сприяння відійшов у історію й Савєцкій Саюз. На руїнах імперій постали національні держави, які стали ефективним інструментом для вирішення національного питання. Кожна нація отримує власну державу. Залишаються лише національні меншини, котрі поступово забувають про власні корені. В національній державі росіян, між переписами 1989 й 2002 року, кількість людей, які назвали себе українцями зменшилась удвічі — з 4 до 2 мільйонів. У країнах демократичних українська діаспора довгі десятки років зберігала національні риси міцніше, ніж зрусифіковані материкові українці, але й західна діаспора поступово асимілюється. Й навіть у окраденій Україні з попелищем національної культури відбуваються подібні процеси. Між переписами 1989 й 2002 років уперше кількість росіян зменшилась із 22 до 17 %. І вдвічі, від 2 до 4 %, збільшилась кількість росіян, які вважають рідною мовою українську. Це стало одним із наслідків нашої, нехай і немічної, але незалежності. Однією з ознак національного відродження. Можна зрозуміти Пласт у діаспорі, якби для збереження українськості він зберігав би певну етнічну окремішність. Але в Україні Пласт, не відмовляючись від українськості, спроможний бути відкритим для всіх етносів.
Часи імперій, народи яких утримувались силою, врешті минули. На їх місці виникли національні держави з відносно нечисленними меншинами. А політику національного гноблення в колишніх імперіях змінила політика рівних можливостей для всіх громадян у національних державах. Така політика була винайдена в Америці, країні емігрантів. Деякі етнічні групи (негри, індіанці) навіть мають підтримку від держави — квоти для навчання в університетах і при прийомі на роботу. Ескімоси в Канаді не платять податків і здобувають вищу освіту безкоштовно. Прибулець будь-якої національності може зробити запаморочливу кар’єру — від нобелівського лауреата до мільйонера. Проводяться заходи для залучення меншин до активного життя в суспільстві. Можна вважати це благодійністю, можна покутою за колишнє гноблення. В результаті через кілька поколінь люди змінюють своє культурне обличчя, перетворюючись на повноцінних американців, канадійців, французів чи британців. Доля більшої частини української діаспори може підтвердити ефективність процесу асиміляції.
Державна політика толерантності до меншин проводиться у всіх демократичних країнах, бо вона найбільше скріплює суспільство. Адже будь-які обмеження за етнічним характером ділять суспільство на окремі групи, а якій нації потрібне постійне джерело розколу й сепаратизму?
Політика Пласту в галузі національній залежить від наших переконань. Якщо ми ідеалісти, — для нас Україна дух і ідея, а не кров. Це можуть засвідчити українці: український історик Микола Костомаров (син російського поміщика й українки-кріпачки), українські письменники Микола Хвильовий (росіянин Фітільов) і Леонід Первомайський (єврей), український журналіст Георгій Гонгадзе (грузин), український генерал Костянтин Морозов (росіянин). Так само, як росіяни за духом: цариця Катерина II (німкеня), суперники Наполеона Барклай де Толлі (?) й Багратіон (грузин), російські диктатори Лєнін (напівчуваш?) і Сталін (грузин), член Політбюро Кириленко (українець), російський націоналіст Владімір Жіріновскій („син юриста”) та безліч інших.
Шляхи розв’язання багатьох питань залежать від стану нашого духу. Так, якщо очікувати перетворення українців в Україні на національну меншину, варто запровадити запис про етнічне походження в паспорті. Щоб хоч якось затримати перетворення українців на росіян, як це трапилось на Кубані та зрештою й по всій Росії. Якщо ж вірити, що Україна буде українською, варто йти шляхом сучасних розвинутих націй і не фіксувати етнічне походження в документах. Тим самим сприяючи асиміляції меншин і згуртуванню нації.
Українські росіяни, євреї, кримські татари, румуни, угорці мають довіру до українців і дають згоду на членство своїх дітей у Пласті. Але національні меншини в Україні можуть утворити власні партії, власні громадські організації, власних бойскаутів. Це називається сепаратизмом. Питання в тому, чи будемо ми своєю короткозорістю й недолугістю їхньому сепаратизму сприяти?

ПРОВІДНИЦТВО
Чи Пласт має бути організацією масовою, чи організацією елітарною? Кожен варіант має свої переваги й недоліки. Елітарна організація зберігає високі принципи. Її небезпека - імовірність відірватися від загалу, існувати в своєрідному гетто. Але не серед гоїв, як жиди, а серед українців в Україні! На двомільйонний Київ збирається жменька пластунів-сеніорів, які після збірки знімають однострої. Масова організація охоплює всю націю, але її небезпека – імовірність втратити принципи. Розв’язку може підказати історія людства. До народження Христа була єдина елітарна організація – Богом обраний народ (жиди). Але ця нація не могла бути масовою – люди не бажали навертатися до єдиного Бога, змінюючи національність. Масовим, вселюдським, може бути лише християнство – в Христі нема ні еліна, ні іудея. В той же час християни є елітою людства, кожен християнин – Богообрана особа. Щоб відродити Україну, Пласт має бути і масовим, і елітарним одночасно. Для цього в Пласті також не має бути не еліна, ні іудея, а лише вірність Богові й Україні.
Чи Пласт має виховувати провідників, а чи добрих громадян? На жаль, не кожна людина здатна управляти іншими людьми – це залежить від Богом даних талантів. Ніхто не навчав на президента ні електрика Леха Валенсу, ні актора Рональда Рейгана. Можливо здібності – це комбінація генів, даних дитині при народженні. Виховнику по силам створити умови для реалізації здібностей, але змінити самі здібності майже неможливо. Дуже важко виконавця зробити керівником. Тобто не складно навчити когось техніці керування, але мабуть у біології людини закладена її здатність не розгубитись у критичній ситуації, без чого всі знання техніки керування марні. Так само важко природженого керівника зробити виконавцем, щоб йому найбільшу насолоду приносила робота на конвеєрі. А в випадку з Лехом Валенсою зробити з нього робітника-електрика, а з Тараса Шевченка – кріпака-селянина.
Виховати добрим громадянином можна й потрібно кожну дитину. Кожну дитину можна навчити читати й писати, рахувати, або малювати, але чи кожна людина здатна стати письменником, математиком чи художником? Можна навчити техніці управління, але чи кожна людина здатна стати громадським діячем, бізнесменом або генералом? Щоб відібрати керівників, потрібні екзамени, потрібна методика виявлення здібностей до керівництва. Те, що частина дітей від Пласту відходить, не повинно вводити в оману. Бо залишаються як природжені керівники, так і природжені виконавці – інакше й бути не може в процесі, що відбувається стихійно. Ба більше, якщо природженому керівнику немає ким керувати, то немає умов для розвитку його керівних здібностей. Уже наявність двох лідерів на один гурток приводить до конфліктів. Звичайно, можна умовити лідера стати виконавцем, а виконавця бути керівником, але хто є хто виявиться при першому ж конфлікті.

РЕЛІГІЯ
Чи можуть кримські татари, а вірніше мусульмани, бути членами Пласту? У відповідь християни переймаються дивними турботами не про себе, а про мусульман, про їхні труднощі в сполученні учення Магомета з засадами християнської моралі та про складнощі збереження при цьому мусульманської ідентичності. Але ж це проблеми самих мусульман! Сказано любити ближнього, як самого себе. Чи спроможні ми любити ближнього, не люблячи себе? Чи спроможні ми поважати чужу віру, забуваючи про інтереси власної? Це в наших інтересах, щоб іновірці ставали на засади християнської моралі. Хто ж не керуватиметься цими засадами – не зможе бути членом Пласту, як порушник статуту. Діалог із іновірцями вівся від початків християнства. Не маючи даних про день народження Ісуса, навіть дату Різдва Христова було приурочено до найбільшого язичеського свята, що допомогло затвердженню християнства. Прикладом перемоги християнства можуть служити язичеські за формою, але християнські за суттю звичаї в українській традиції.
Маю колегу, який нещодавно вернувся з мусульманською Сирії, пропрацювавши там кілька років. На запитання, як там справи з технікою безпеки, він розповів наступне. Якось його сірійський співробітник доручив підлеглим виконати завдання, не вивівши устаткування з роботи. На зауваження мого знайомого про небезпеку таких методів, сирієць відповів, що матері народжують багато дітей, то ж перейматися небезпекою не варто. Колега також запевняє, якщо в Сирії хтось буде тонути, навряд чи його будуть рятувати. Це вважається порушенням Божої волі. З тієї ж причини не надто поспішають надавати допомогу жертвам автомобільних аварій – кому Бог призначив жити, той житиме. А ще дітей там реєструють лише в трирічному віці, мабуть також бажають запевнитись, що Бог залишить їх жити. Це чимось нагадує практику комуністів зневажати людським здоров’ям (згадайте методи ліквідації Чорнобильської катастрофи, або про військові навчання в епіцентрі ядерного вибуху). Хоча мій колега не є практикуючим християнином, йому не до душі подібний жорстокий фаталізм. Невже така мораль спокусить душі пластунів?
Минулого літа мав нагоду відвідати вірменську церкву у Львові. Під стіною церкви можна побачити надгробні плити з вірменськими прізвищами, написаними польським правописом. Це майже все, що залишилось від численної та впливової вірменської громади Львова. Багато сотень років польська влада репресіями й обмеженнями змушувала вірмен перейти на католицьку віру, але все було даремно – вірмен не ставало менше. Лише в новітні часи католицька й вірменська церкви визнали одна одну й вірмени отримали громадянські права нарівні з католиками. Але дивна річ. Замість посилення свого впливу вірменська громада розчинилася серед поляків. Через кілька поколінь від неї залишились лише поляки з вірменськими прізвищами й споруда вірменської церкви. На кого ж у Пласті може чекати доля вірмен у Львові – на мусульман, чи на християн? Невже ми так ревно сповідуємо істинного Бога, що гурток кримських татар перетягне багатотисячний Пласт?
Мені подобається думка, що завдання Пласту – не брати ідеальних українців, щоб виховувати їх далі, бо робити це не має сенсу, а брати реальних дітей, з їх недоліками, щоб робити цих дітей кращими. В тому числі дітей, які не мають твердої християнської віри. Адже Христос прийшов у світ грішників спасти. Іновірці йдуть у нашу організацію, яка дотримується християнської моралі, а ми їх відкидаємо з порога.
Лише обмежена секта може уникати контактів з іновірцями. Сповідуючи істинну Віру, ми не боїмося ні мусульман, ні будь-кого іншого. Вся потуга римської імперії протягом чотирьох століть не спромоглася подолала християнства. Невже в змаганні з іновірцями варто переймати такий невдалий досвід? Збудувати християнське суспільство допоможе лише ревність у вірі, а не гнилі підпори адміністративного ресурсу. Якщо ж Віри нема, не допоможе ні заборона, ні примус, ні переслідування.

ПРО СТАВЛЕННЯ ДО ІНШИХ НАРОДІВ
На сьогодні біда українців — самоприниження. Щоб її вилікувати, не варто культивувати сліпу ненависть до кривдників. Згадаймо: „Пластун братерський і доброзичливий”, „Пластун завжди доброї гадки”. Як приклад ставлення до сусідів можна навести позицію „Антибільшовицького блоку народів” — об’єднання націй, поневолених комунізмом. Засновником об’єднання була ОУН. Воно було створено в розпал російського терору над українцями в Галичині (Наддніпрянщину вже приборкали).Але ОУН виступала не проти російського народу, а проти російського імперіалізму (згадайте пластове правило критикувати не людину, а вчинок). ОУН проголосила про прагнення до рівноправних, добросусідських відносин із майбутньою Росією, вільною від імперських зазіхань. Учасниками „Блоку” стали не лише китайці з Тайваню, але й росіяни.
Варто повчитись, як найуспішніші нації ставляться до своїх сусідів. Не як до одвічних пекельних сил, але як до гравців на великій шахівниці. Стосовно України відомі слова Черчиля можна сформулювати так: „Україна не має одвічних ворогів — Україна має одвічні інтереси”.

НАРІКАННЯ
Можливо, всі вже призвичаїлись до тужливих плачів над нещасною долею українського народу. У виконанні пластунів це постійні нарікання на Пласт. Пласт не такий, бо:
1. Пластом керує канадська діаспора — слід думати не так, як потрібно.
2. Пластом керують комсомольці, які проникли в провід ще під час відновлення Пласту в Україні.
3. Пластом керує американське ЦРУ, яке викидає шалені гроші в сотні тисяч доларів на рік для остаточного знищення Пласту (така сума образлива для Пласту. Один депутат Верховної Ради за одне голосування може отримати більше).
4. Пласт — жидівський за своєю ідеологією й методами виховання. (Слід розуміти — що жиду здỏрово, те українцю смерть?).

Якщо Пласт не такий, існують численні альтернативи, скажімо, сьогоднішнє Українське Козацтво, бо:
1. Козацтвом не керує канадська діаспора, а лише споконвічні материкові українці — слід думати вельми успішно.
2. Козацтвом не керують комсомольці, бо Козацтвом керують авантюристи, яких за совєтів ні до комсомолу, ні до партії не підпускали.
3. Козацтвом не керує американське ЦРУ, бо Козацтвом опанувала українська партія влади. Вона витрачає мільйони гривень на рік, щоб зробити з Козацтва не опору України, а опору власного впливу.
4. Ще ніхто не назвав сьогоднішнє Козацтво жидівським, а лише українським. Якби жиди мали такі організації як теперішнє Козацтво, вони б зникли без сліду ще в часи вигнання з Єрусалиму.

ПОТРЕБИ ЧАСУ
А ще чути докори, що Пласт змінився, що Пласт сьогодні не такий, як у 30-і роки минулого століття. „Все йде, все минає і сліду немає...” писав поет. Та ж нема в світі нічого вічного крім Бога. Колись на Землі не було й людини, не те що націй. Після вавилонського змішання мов постали сприятливі умови для творення націй. І нація й громадська організація, як і окрема людина, з часом дорослішає, можливо мудрішає, але в усякому разі змінюється. Цілком можливо, що саме в 30-і роки минулого сторіччя Пласт був ідеальним. Але тодішній Пласт існував в умовах заборони польською владою, працював в умовах підпілля, був мобілізований на військову боротьбу й у прямому розумінні сидів у окопах (шанцях). Сьогодні Пласт може діяти легально й навіть має певне сприяння з боку держави. Чи не пора вже не лише формально легалізуватись, але й дещо змінити його методи? Що добре працювало в умовах польської й німецької окупації, в умовах війни й конспірації, в умовах еміграції до чужих держав, може гальмувати розвиток Пласту в умовах легалізації, в умовах, в яких працюють громадські організації по всьому світі. Умовно кажучи, час перетворитися з секти, яка має обмежене коло вірних, на вселенську релігію, яка закликає кожного, яка єдина може змінити світ.
Сьогодні Україна потребує не так розвідників і партизанів, як економістів, дипломатів, підприємців. Потребує не Гарібальді й Бісмарка, а українського Аденауера (творця „економічного дива”), українського Кеннеді й де Голя. Часи зародження Пласту були часами багатомільйонних армій і загального військового обов’язку. Ще не прийшли до влади винахідники голодомору, архіпелагу ГУЛАГ і газових камер, а вбивство цивільних, як метод ведення війни здавався маячнею. Останнім словом військової техніки була не зброя масового знищення, не „розумні” крилаті ракети, не “зоряні війни”, а компас і топографічна карта, азбука Морзе й сигналізація прапорцями. Розквіт практики в’язання вже відходив у минуле після освоєння американським піонерами прерій Північної Америки. Всі ці речі були актуальні в часи Бейден Павела, то ж були закладені в статути, вимоги вмілостей, традиції Пласту. І в сучасному пластовому таборі не рідше кожної другої ночі оголошується алярм, а іноді й два алярми на ніч. Це крім того, що цілу ніч стоїть стійка. Практикуються багаторазові збірки, коли в супроводі слів – на збірку біжать! – учасники мають вишикуватися перед бунчужним за лічені секунди. Можливо це романтика, виховання без романтики прісне й малоцікаве, але чому вся романтика зводиться до мілітарної? А ще практикується така собі педагогіки недосипання, коли протягом 12 днів табору дитина спить по 6 годин. Адже стійка вночі триває 1,5 години та ще алярм 1 годину. Навіть денні пів-години вільного часу намагаються відібрати для скажімо написання таборової газети. Які вмілості можуть засвоїти напівсонні діти? А що про таку методику скаже дитячий лікар? Свого часу комуністична Росія перемогла німецьких національних соціалістів солдатською кров’ю. Але навіть комуністи, готуючи світову революцію, берегли савєцьких солдат так, як дбайливі господарі бережуть худобу (бидло). Так у караулі третина часу виділялась на відпочинок. Перед тим, як заступати в наряд солдати також мали кілька годин на підготовку й відпочинок. В наряд як правило ходили не частіше ніж раз на тиждень. Лише в карцері сон обмежувався до 7 годин. Чи Пласт через недосипання виховує готовність віддати життя за Батьківщину? Як у тому анекдоті. Вступає неборака в Партію. Курити будеш? Ні, комуністи не курять. Пити будеш? Ні, комуністи не п’ють. З жінками гуляти будеш? Ні, комуністи морально стійкі. Ну а жизнь за Родіну віддаси? Звичайно віддам, зачєм мнє такая жизнь?
У всьому потрібно бачити мету. Туристи в поході, щоб вчасно й без травм пройти маршрут, повинні мати достатній відпочинок. Спортсмени, щоб підвищувати результати – також. З якою ж метою дітям на пластових таборах виділяється на сон часу менше, ніж виділялось ув’язненим у савєцькому карцері?
З якою метою проводяться численні термінові збірки? Щоб добитись бездумного підпорядкування провіднику? Є такий жарт – офіцер з військової кафедри повчає студентів: „Якщо цивільні такі розумні, то чому ж вони не ходять строєм”? Ні альпіністи, ні геологи, ні лісники не роблять збірок, не займаються впорядом і не стоять стійку. Без цих засобів дисципліни цивільні установи роблять будь-яку справу (крім війни) більш ефективно, ніж військові. Включно з такими екстрімами, як штурм Евереста чи Північного полюса. Включно з такими відповідальними справами, як виробництво ядерної зброї чи космічних ракет. Військове тут може бути лише приймання.
Щодо недосипання, то інструктори на таборах не відстають від учасників. Участь у алярмах та їх підготовка, а після тихої години підведення підсумків дня. Кому сьогодні потрібен такий досвід? 99% цивільних професій, за винятком сторожа в супермаркеті, не потребує досвіду стояти стійку. Але цей досвід необхідний армійським розвідникам і диверсантам та їхній здобичі – партизанам різного ґатунку від чеченських бійців опору до колумбійських червоних бригад імені Че Гевари. То ж кого готує Пласт? Якось пластуни й німецькі скаути проводили свої табори неподалік один одного. Після споглядання практичного пластування німці назвали українців божевільними мілітаристами. Чи достатньо для сучасного українця володіти мистецтвом будування схронів і маскування на терені, досвідом стояти стійку й виконання впоряду? Якщо Україна потребує провідників лише для армії та силових структур, можливо що так. Але прагнучи змінити суспільство, варто навчитись керувати без чарівного слова „це наказ” і впоряду. Бо ж Христос не наказував і не примушував, а лише подавав приклад.
Ще в 20-і роки минулого сторіччя, коли переважна більшість населення мешкала на селі, соціаліст Микита Шаповал закликав українців опановувати місто. Саме в місті розташовані центри управління. Хто контролює місто, особливо столицю, той контролює суспільство. Сьогодні в економічно розвинутих країнах сільським господарством займається ледве кілька відсотків населення, даючи перевиробництво харчів. При цьому селянину потрібне не вміння працювати косою, серпом або плугом, але вища освіта з агротехніки та біотехнології. Життя в природі сьогодні – це на 99% розвага різного роду туристів і лише на 1% праця нечисленних лісників, геологів, науковців-орнітологів чи військових. При тому, що життя в природі немислиме без використання продуктів сучасного суспільства, досягнень високих технологій: ліків, пристосувань для добування води, амуніції, зв’язку, орієнтування. Не лише шкіряні вігвами індіанців (продукт первісного суспільства), але й брезентові намети радянського зразка поступово відходять у минуле. В цілому, якщо Пласт має готувати провідників суспільства, а не майбутніх партизан, або вождів племен у нетрях Африки чи Амазонії, то Пласт має готувати до життя в суспільстві, а не до життя в природі. А життя в природі для цього лише засіб. Так у праці й аскетизмі виховували дітей британських лордів. Виховували не злидарів, а громадян, здатних подолати труднощі.
Ігри, як і телепрограми, бувають різні. Не обов’язково, щоб стати моряком, займатись морським пластуванням. Не обов’язково дитина, яка грає „в війну” стане військовим. Але ж скажи мені в яку гру ти граєш, і я скажу хто ти.

ДРУЖБА
Три десятки років тому я закінчив школу. Після випуску частина однокласників стала жити окремим життям, але як не дивно, більшість із нас підтримували тісні стосунки й далі, разом відпочивали, разом святкували, ділились радістю й бідами, перезнайомились з родичами й друзями друзів. Шкільне братство протрималось два десятки років, але зрештою життя взяло своє. Хтось занурився в сім’ю, хтось переїхав у Росію, а хтось у Канаду, хтось на роботу їздить на джипі, а хтось ходить пішки. Звичайно ми підтримуємо двосторонні стосунки, але спільнота наша як така врешті розпалась. Дивним тут є не її розпад, а таке тривале існування. Я провчився в цьому класі 6 років, а дехто ще менше. Очевидно, протягом двох десятиліть нас об’єднували не так проблеми вивчення алгебри чи історії, як щось інше.
Духовна спільнота склалася й у випускників нашої парохіяльної недільної школи. На жаль із тою різницею, що спільноту складає не більшість випускників, а лише невелика частина. Десятки дітей вивчали Правди Віри. Але брати участь у службі приходить лише та молодь, яка знайшла друзів серед єдиновірців. Мабуть не всі учні недільної школи усвідомили, що Бог є любов. Що по любові християни пізнають один одного. Бо ж покидаючи школу, більшість учнів забувають один про одного.
.Після відродження Пласту в Україні тисячі дітей пройшли пластове виховання, але в Пласті залишилася лише невелика частина. Чи приречений Пласт довічно зоставатись молодіжною організацією, в якій молодь до 28 років природним чином складатиме більше двох третин? Чому так багато пластунів залишать його? Можливо тому, що в Пласті вони не знайшли друзів. Що Пласт не став для них ще й місцем, де можна відпочити душею. Що Пласт для них є лише патріотичною організацією. Що Батьківщина для них лише обов’язок, а не джерело щастя (нещасні ті люди, які не мають Батьківщини). Що любити Україну в першу чергу означає любити своїх ближніх, своїх друзів-пластунів. Що метою Пласту не є опанування секретів піонірки, табірництва, впоряду й того подібного. Бо навіть якщо пластун знає про життя в природі більше від спеціаліста з виживання, досягнув Північного полюсу й вершини Евересту, виконує впоряд краще, ніж солдат на параді, а не має друзів серед пластунів – то даремне все наше виховання.

ЗАКОН І ЖИТТЯ
Варто застерегти від віри в чарівну силу друкованого слова й писаних законів – статутів, правильників, інструкцій. Формальні закони можуть діяти лише на основі правосвідомості й духовності народу. Добре це чи зле, ніяке законодавство не змогло б перетворити князівську Русь-Україну ні в Україну сучасну, ні в Україну козацьку за одну ніч, за один рік, ні навіть за одне століття. Так само, як усі спроби запровадити британські закони в Індії не перетворили індусів на британців.
До речі, за формою правління Британія є монархією. Вона не має конституції, її судова система архаїчна й заплутана. Але, маючи високу політичну культуру, британці втішаються більшими політичними й економічними свободами, ніж низка інших націй, демократичних і вільно ринкових за конституцією. У всякому разі на британських виборах не використовується адміністративний ресурс, не кажучи про кримінальний. Діяльність британських бізнесменів, які підтримують опозицію, не припиняють податківці, пожежники чи санітарна служба. А британський Королівський суд не переслідує опозицію, навіть якщо та планує скасувати монархію.
Кажуть, що Бог у світі діє через людей, через нас. Але ж писані закони також діють через людей. Якщо громадяни заради розв’язання якихось проблем готові давати хабарі, ба більше того, шукають можливість їх дати, якщо вони йдуть служити в міліцію з наміром брати хабарі, то захистити суспільство від корупції неспроможні ні найкращі закони, ні юридична грамотність. І навпаки, якщо скасувати в країні всі писані закони, але люди б залишилися вірні Закону Божому – джерелу всіх законів, то нація не зникне й не перетвориться в зграю тварин.
Про другорядність формальних законів свідчить приклад однієї країни, яка прийняла своєю Конституцією Конституцію Америки. Таке нововведення не принесло народу ні свободи, ні добробуту. Мешканці цієї країни не стали американцями, а олігархічні клани продовжують грабувати народ, незважаючи на наявність Сенату, Конгресу, Верховного Суду й Президента. Так само, як савєцкім комуністам не заважали діяти підконтрольні Савєти, суди й прокуратура.
Варто згадати останні роки існування Австро-Угорської імперії. Не маючи формального дозволу, майбутні держави творили національну економіку (кооперативи й кредитні спілки), національну культуру („Просвіта”) й навіть основу майбутньої армії в формі фізкультурних товариств (на Галичині „Сокіл” і „Січ”). За Польщі був заборонений „Пласт”, але він зберігся під назвами інших організацій. Так, статут дуже важлива річ, але витрачати всі сили лише на вдосконалення статуту означає витрачання всієї пари в свисток.

НЕБЕЗПЕКИ
Часто ми бачимо небезпеку не там, де вона існує. Найбільший ворог кожної людини й кожної нації — це сама людина й сама нація. Наші здібності й пороки, наша чесність і безчестя, наша смиренність і гординя, наша віра й бездушність впливають на нашу долю більше, ніж найближчі сусіди. Тим більше дивно чути, що найбільші наші вороги — це жиди й американці. Ми не бачимо теперішніх реалій, ми живемо забобонами інших століть та інших народів — „Бєй жидов, спасай Расію!” Народ, з лона якого походять пророки й апостоли, діва Марія й Син Божий, звинувачують у жидо-масонській змові проти людства й України. Чи протверезять нас результати соціологічних опитувань, що стосуються мовної ситуації в Україні?
Так, українською мовою вільно володіють 74% опитаних, не володіють 4%, всі інші володіють нею частково. Тоді як російською вільно володіють 82%, не володіють 2%.
Якою мовою здебільшого ви розмовляєте дома? 50% — українською, 48% — російською, 2% — іншою.
Чи потрібно зробити російську мову другою державною? В грудні 2003-го позитивну відповідь дали 55%.
Після подій навколо Тузли українці продовжують демонструвати надзвичайно високий рівень симпатій до росіян. 84% опитаних вважають російський народ побратимом українського й не ставляться до росіян, як до іноземців.
Також українці люблять читати російською мовою (90% накладів преси й книгодрукування), люблять слухати „стариє пєсьні а главном” (навіть у Галичині), вірять Російській церкві (9000 із 13000 православних парохій України належать до Московського патріархату).
Найдовший свій кордон Україна має з Росією. Кордон не лише прозорий, але й не позначений на місцевості, бо так хоче Москва. Київ же не позначає кордон в односторонньому порядку, як прибалти, бо боїться невдоволення сусідки. А по Азовському морі лінія кордону не визначена й досі.
На додаток майже всі в Росії переконані, що українці — це ті ж самі росіяни, лише відірвані від Росії поляками й німцями. А ще Москва володіє половиною світового арсеналу ядерної зброї та є джерелом або шляхом транспортування левової частки нафти та газу, споживаних Україною.
Щодо впливу на український релігійний, культурний, економічний чи військовий простір – у Москви немає суперників. Якщо Україна запровадить другу державну мову, безперечно цією мовою буде мова російська, а не іврит чи англійська. Українцям більше загрожує засвоїти російський мат, корупцію й насильство, а не жидівський хист до комерції чи американську підприємливість. Для України більша небезпека — це стати губернією в складі Росії, як Кубань (на черзі Білорусь), ніж бути приєднаною до Ізраїлю, як Палестина, чи до Америки, як Аляска.
Існує прислів’я: „Скажи, хто твій друг, і я скажу, хто ти”. Якщо нам так симпатична російська ідея, чи не означає це, що з усіх континентів нам ближча Азія? Але не Азія „далекосхідних тигрів”, японського „економічного дива” чи сучасного Китаю, які рішуче стали на західний шлях розвитку. А Азія широти душі татаро-монголів, Азія стародавнього Китаю зі знищенням державних злочинців і їхніх родичів до 5-го коліна, Азія великого незалежника Саддама Хусейна, який упокорював власних громадян отруйними газами, Азія мучеників за віру, готових віддати життя заради знищення не лише християн, але й вірних будь-якої релігії, навіть мусульман, які не поділяють їхні погляди, а значить підтримують ворога.
Якщо ж ми родом із Європи, то чи є нашою найбільшою загрозою Америка? Для європейсько-орієнтованих країн притаманні такі інституції, як приватна власність, демократична політична система, розподіл влад на законодавчу, виконавчу й судову, загальна освіта, наука, західна медицина та інші. Всі вони є досягненням християнської Європи. Завдяки їм Європа запанувала над світом спочатку військовою силою, потім економічно, а тепер і в галузі культури. Поступово європейські інституції переймають нації неєвропейської традиції й разом із європейською культурою отримують вищий рівень добробуту. Серед демократичних націй не існує непримиренних конфліктів. Їхній добробут заснований на трудовій етиці громадян. Він не залежить від контактів з країнами “третього” світу — якщо розвинуті країни полишити на самих себе, їхні економічні показники суттєво не зменшаться. Якщо ми бажаємо попасти в числи культурних і заможних націй, шлях до цього відомий. Варто додати, що саму скаутську методику виховання винайшли не мусульмани, не буддисти й не язичники, а християни. Що скаутська організація походить із Європи, з Заходу. То ж якщо послідовно заперечувати західний спосіб життя, то слід відмовитись і від Пласту.

СКАУТИ
Однією з причин нелюбові до скаутів і до Заходу – це те, що світові скаутські організації не приймають у свої лави Пласт, вважаючи його шовіністичною організацією. Наші діти співають: „Поховали москаля край дороги. Видно руки, видно ноги, видно роги” – і так далі. Це той москаль, який прийшов до нас із підступною війною. Ще живі родичі людей, яких закатували за українство. Але в Америці подібну пісню про негрів: „Поховали негритоса край дороги. Видно руки, видно ноги, видно роги”, могли б розучувати лише члени дитячого відділення Ку-клус-клану (навряд чи таке є), але не члени респектабельної шанованої організації. А сміливість індіанських воїнів покладена в основу скаутінгу. Так само в об’єднаній Європі. Навряд, щоб англійські скаути співали зневажливі пісні про німецьких загарбників і навпаки, проводячи спільні табори. Хоча приводів для пісень більш, ніж достатньо – більшу частину своєї історії європейці почергово воювали й окупували один одного. На сьогодні провідні нації світу знайшли певне порозуміння між собою. На жаль Москва продовжує ставитись до України як імперія до колонії. Тут і територіальні претензії й монополізація постачання енергоресурсів через підкуп політиків, і підтримка прихильного до Росії кандидата в президенти замість підтримки чесності виборів. Коли таке ставлення стане історією, Україна вросте в європейську цивілізацію з її рівнем толерантності.
Після звинувачень Пласту в шовінізмі багато хто з пластунів вважає скаутську організацію — космополітичною та зденаціоналізованою. На що варто зауважити наступне. Найбільше скаутів у Америці, але навіть там скаутами є ледве кілька відсотків дітей. У той же час зі скаутів вийшла половина представників американської еліти, що свідчить про ефективність скаутингу для виховання провідників нації. Але чи є серед цих провідників, половину яких виховав скаутінг, половина космополітів, або хоча б окремі космополіти? Чи існують серед американських сенаторів, конгресменів, президентів, половина з яких колишні скаути, космополіти, які б насамперед захищали інтереси ООН, інтереси Юнеско, або хоча б інтереси НАТО, на шкоду інтересам Америки? Навпаки, Америка вийшла з членів Юнеско, бо ця організація не враховувала американських інтересів (нещодавно співробітництво поновилось). Американський конгрес відмовляється фінансувати таку статтю бюджету, як внески в ООН, бо на думку конгресменів ООН недостатньо враховує американські інтереси. В цілому американські скаути в більшій мірі є американським патріотами й націоналістами, ніж пересічні американці. Так само як скаути німецькі, англійські, польські чи будь-які інші є більшими патріотами власної батьківщини, ніж пересічні громадяни. Як і всі люди, скаути мають безліч гріхів. Цілком можливо, що хтось із них не знає, не любить, або не поважає Україну. Але не може бути скаутом людина, яка не знає, не любить, або не поважає Батьківщину. Так само, як не може нормальна дитина не любити й не поважати власну матір і батька, а любити загальнолюдську тітку і дядька.
Однією з відмінностей між скаутами й пластунами це те, що пластуни є чимось більшим, ніж скаути. Українці діяли за прикладом: „Як в нації вождя нема, тоді вожді її поети”. В бездержавній Україні та діаспорі Пласт вимушено був не просто дитячою організацією, але запорукою виживання української нації. Тоді як скаути мали розкіш бути просто дитячою організацією. Бо на сторожі їх державності, крім основного — свідомості нації, стояли безліч державних і громадських інституцій. З утвердженням нашої державності нам також доведеться працювати за спеціальністю – поети будуть писати вірші, а не рятувати державу, а пластуни виховувати дітей, а не рятувати націю.

КОМУНІЗМ
На фоні звинувачень, що Пластом керують колишні комсомольці, на фоні панічних страхів, що Пласт зливається з комсомолом теперішнім, лунають рекомендації запозичувати методики виховання не в скаутів чи інших організацій, споріднених із Пластом за духом, а в тих таки піанєрав і камсамольцев. Буцімто потрібно взяти їхні методи, щоб виховувати молодь (на засадах християнської моралі?). Неначе єдина їхня помилка – це розбудова комунізму замість розбудови Незалежної України. Але чи можна поєднати комунізм російського „розливу” з християнством і українським патріотизмом? Ми вже маємо сумний приклад навіть не запозичення комуністичних методів, але відречення від комунізму цілком (лише що проголошене), такого собі перевтілення наукових атеїстів на релігієзнавців, а викладачів наукового комунізму – на викладачів націоналізму. Врешті маємо колишню комуністичну адміністрацію, яка замість будівництва комунізму будує Незалежну Україну. Чи не час уже відмовитись від спокуси „перевірених” комуністичних методів? Якщо російський інтернаціональний соціалізм є близьким родичем німецького національного соціалізму, то резерв Партії камсамол надається в зразок методики для нацистського гітлерюгенду, а не в зразок методики для Пласту. А в Царство Боже потраплять добровільно, а не тому, що туди заганятимуть новітні комсомольці, як колись у колгосп. Нечистого не можна перемогти нечистими засобами – ні брехнею, ні голою силою – так, як комсомольці „перемогли” релігію. Від злого духу не можна визволяти такими ж методами, якими червоні „визволителі” „визволяли” Україну від українців.
Завданням піанєрав і камсамольцев не було виховання вільних свідомих громадян, а лише гвинтиків системи, слухняних виконавців волі Політбюро. Досягалось це через керований зверху так званий колектив. Застосовувалась, особливо в армії, колективна форма покарання – малось на увазі, що солдата, за якого покарали підрозділ, будуть „виховувати” не вихователі, а товариші по службі. Врешті ця система „виховання” перетворилась у кримінальну „дєдавщіну”, з якою не надто боролись, доки зберігалась видимість порядку. Сама ж колективна форма покарання – це творча розробка не самих комуністів, а татаро-монгольських завойовників, котрі вбивали не лише самого дезертира, але всіх бійців підрозділу, де цей дезертир служив. Нечуваною жорстокістю завойовники обеззброїли й завоювали половину світу. Але в історично короткий термін як монголи так і комуністи практично зникають з лиця землі.
Порушення всіх Божих законів приводить до негайної загибелі порушника –людини, держави чи громадської організаці. Порушення лише деяких Законів залишає порушнику шанси. Як Содом і Гомора, що могли б проіснувати до сьогодні, якби там залишалось хоча б десять праведників, так і комунізм проіснував 70 років лише тому, що використовував деякі чужі йому некомуністичні методи й прийоми. Один із таких методів – елементи скаутингу. Лише некомуністичні скаутські методи може запозичити Пласт у піанєрав і камсамольцев. То ж доводиться констатувати: пластуни до такої міри не люблять своїх духовних родичів і потенційних союзників скаутів, що за скаутськими методами звертаються до своїх найбільших ворогів. Колись українцям закрили в Європу двері – довелось лазити через московське вікно. За Незалежності лазити через московське вікно вже соромно. Заходити через двері ми не хочемо самі, бо не любимо сусідів, то ж залишається просочуватись у скаутську Європу крізь піанєрска-камсамольську шпаринку в тому московському вікні.

НЕВІДОМІСТЬ
Маю недостатнє уявлення про життя й діяльність пластунів із інших міст і регіонів України, бо підтримую з ними обмежений особистий контакт. Ще гірше уявляю чим живуть пластуни в діаспорі. Маю деяке уявлення про життя рускоязичного однокласника, який емігрував у Канаду в 1989 році, бо колись для вивчення англійської мови мав листування з ним англійською. Та майже повністю не володію інформацією, хто такі й чим живуть сучасні скаути за кордоном. Із одного боку скаутів так би мовити піддають анафемі, бо буцімто вони космополіти та щось там роблять не так, як потрібно. В той же час до скаутів апелюють як до найвищого авторитету, буцімто саме вони дотримуються істинних скаутських принципів на відміну від пластунів, які припускаються до збочень у вихованні. Наприклад, порушують фундаментальний скаутський принцип роздільного виховання за статевою ознакою, коли в одному пластовому таборі перебувають юнаки та юначки.
Не знаю, як там виховують скаути, але дещо ознайомлений із життям людей мусульманської культури, яка також передбачає роздільне виховання за статевою ознакою. Коли я в 1980 році, як військовослужбовець савєцької армії перебував в савєцькому Азербайджані, то в місцевих магазинах спостерігав дві черги: чоловічу й жіночу. Мої друзі розповідали про дві черги до каси місцевого Аерофлоту. Моя теперішня знайома твердить, що коли вона в часи Брєжнєва працювала на Північному Кавказі, місцеві жінки взагалі не могли виходити з дому на люди без супроводу близького родича чоловічої статі. Самостійний вихід жінки з дому означає порушення фундаментального мусульманського правила, така жінка стає ізгоєм у суспільством. У той же час чоловіку дозволено мати статеві стосунки з іншими жінками. Чи виховують такі звичаї шляхетне, лицарське ставлення до жінки й загалом, що означає лицарське ставлення до жінки в мусульманській культурі? З одного боку жінок захищають, але захищають лише як своїх родичів, як цінну власність. Жінка ж без супроводу розглядається лише як провокація до насильства.
В той же час у країнах західної культури становище жінки в суспільстві рівнозначне зі становищем чоловіка. Жінка там займає будь-які посади: від поліцейського, льотчика-винищувача, моряка до міністра оборони, прем’єр міністра, президента. Для них не характерна картина, коли бригада жінок розносить лопатами асфальт, а з двох присутніх чоловіків один – це бригадир, який керує всіма, а другий – водій, який керує тракторцем. Жіноча праця на Заході не є синонімом праці мало оплачуваної, тяжкої, непрестижної. Цікаво, чи є таке становище жінки на Заході наслідком скаутського роздільного виховання за статевою ознакою? Якщо є, то чим відрізняється роздільне виховання за скаутською та мусульманською методикою? Імовірно саме по собі роздільне виховання не є добром, бо може приводити до огидних результатів. Очевидно головне тут – скаутська методика. Але в чому вона сьогодні полягає залишається тільки здогадуватись. Можливо за тими зразками ігор, які друкуються в журналах для виховників. Можливо не всі ці ігри винайшли пластуни, а деякі запозичені в скаутів. То ж по цим іграм можна здогадатись, чим сьогодні живуть скаути.
Невідомість може призводити й до інших пересудів. Наприклад, під час останнього КУПО було припинено діяльність підготовчого куреня „Вовча ліга”. Рішення чомусь приймалось на засіданні, яке відбувалось вночі. У „Пластовому шляху” коротко згадувалось про сам факт такого рішення. То ж має право на існування думка, що курінь працював у цілому добре, Що його діяльність була заборонена внаслідок якихось закулісних інтриг та з порушенням статуту. Щоб приховати порушення від пластової громадськості рішення приймалось вночі, перед закриттям КУПО.
З іншого боку має право на існування думка, що курінь скоїв якісь порушення, настільки жахливі, що саме їх оприлюднення викличе недовіру до всього Пласту. Щоб унеможливити витік інформації та дискредитації Пласту, рішення приймалось у вузькому колі. Залишається сподіватись, що істина знаходиться десь посередині.

ПОЛІТИКА
Одна з причин авторитету Пласту – його позапартійність. Адже найбільші патріоти мають бути позапартійними. Це можуть бути працівники Служби Безпеки, поліцейські, військові. Вони мають служити не частині нації (партія означає частина), а всій нації. Як і священик. Не може партійний поліцай вистежувати членів іншої політичної партії. Не має права партія створювати збройні підрозділи. Не може держава мати дві армії чи дві поліції за партійною чи будь-якою іншою ознакою.
Також Пласт проголошує свою позаполітичність, тобто як громадська організація він не займається політикою. Це не виключає участі в політичній діяльності пластунів, як приватних осіб. Але на відміну від різних філателістів, нумізматів, любителів шахів аполітичний Пласт все таки є політичною організацією найвищого ґатунку. Бо вищою політикою є виховання добрих громадян та лідерів нації.

САМОВИХОВАННЯ
Є така професія як учитель. Але ніякий учитель не замінить власної праці учня. Навчитись будь-чому: алгебрі, фізиці, англійській мові можливо лише власними зусиллями. Тим більше виховання. Неможливо змусити до найшляхетнішої поведінки, якщо людина не захоче цього сама. Як навчання є лише власною працею з вивчення предмету, так виховання є лише самовихованням. Але самовдосконалення, задоволення прагнення душі, передбачає певні обов’язки. Не кожен готовий їх нести. Не бажаючи нести додаткових обов’язків, багато хто хотів би залишитись таким, яким він є, він не бажає й боїться змінитись у певному напрямку. Боїться до такої міри, що уникає навіть потрапляти в ситуації, які можуть чимось вплинути на його погляди. Завдання виховника – заохотити, бути прикладом, спонукою до дії.

ПРОВОКАЦІЯ
Чи варто використовувати у вихованні провокації? (Провокація це гра, про справжні правила якої не підозрюють гравці.) Одна справа оголосити алярм, бо на табір напали “печеніги” – всім зрозуміло, що страшні „печеніги” це рідні інструктори. Зовсім інше – оголосити, що на табір напала банда хуліганів. Після такої гри хтось із “хуліганів” може не дорахуватися зубів, якщо не гірше – реакція людини на небезпеку не передбачувана. Але ж нас, як ідеалістів, більш хвилює духовний бік справи. З деякими нематеріальними субстанціями, такими як милосердя, співчуття, самовідданість, гратися більш небезпечно, ніж гратися з вогнем, чи з електричною напругою. Здавалося безпечна провокація на медичні теми: зобразити поранення для перевірки вмілості надавання першої допомоги (в молодому віці серце від хвилювання не повинно зупинятись). Та ось на тереновій грі юначка імітувала вивих ноги, щоб піймати члена іншої команди, який кинувся надавати їй допомогу. Два юнаки, які виявились неподалік, допомогли їй в затриманні. Так грабіжники ловлять свої жертви „на живця”. Лише використовують не такі благородні мотиви своїх жертв. Та чи варто звинувачувати ту юначку? Вона не усвідомлює, що творить. Старші показали їй, що припустимо гратися з нещасним випадком, припустимо гратися з нападом хуліганів. Але навіть совєцькі спецслужби ГРУ й КГБ, коли вишколювали своїх співробітників взаємними іграми на затримання шпигунів, робили це “учбово”. Хоча комуністи й не проголошували своєю метою виховання такого буржуйського пережитку, як шляхетність і лицарськість, та ще й у своїх агентів.
Провокація – це обман. Такі прийоми можливо припустимі в боротьбі з безкомпромісним ворогом, але не серед своїх. Давньокиївський князь Святослав, коли збирався йти на ворогів, говорив відкрито: „Іду на ви!” Чи можна виховати шляхетність і лицарськість, влаштовуючи провокації? Чи можна уявити лицарський турнір, де один „лицар” імітує вивих ноги, щоб свого суперника, який кинеться надавати йому допомогу, заколоти в спину? Так діють лише негідники.
Силові структури накопичили багатий досвід перевірок. Врахування його допоможе уникнути прикрих помилок, які в кращому разі нагадують витівки педагогічно запущених школярів.

АЛКОГОЛЬ
Ще одне зауваження – вживання пластунами алкоголю й то не лише поза Пластом, але й на пластових заходах. Та ще й вважати це знаком особливої вишуканості. Для виправдання використовують такі собі евфемізми (вираз, яким заміняють грубі або непристойні слова), як „пити пиво” (з російським розмахом). Або споживати такий собі особливий „чай”. Про застосування подібних прийомів мусульманами Єгипту розповідав мені учасник будівництва Асуанської ГЕС. Так під час мусульманського посту не можна приймати їжу вдень. Але, якщо зайти в приміщення, зачинити двері, завісити вікна й зробити темряву, то можна й їсти – Аллах бо не побачить. Або пригостили мусульманина свининою. На здивування той не став відмовлятися, їв, але приказував: „Яка смачна курка!” Невже ж обдурити пластове сумління так само елементарно, як обдурити Аллаха?
Майбутні провідники суспільства дають поганий приклад. Престижність алкоголю створить безліч послідовників. Патрон нашого куреня Григорій Сковорода способом свого життя пропагував тверезість і на звинувачення в так би мовити відриві від колективу відповів: „Мені все можна, але не все корисно”. До війни по Галичині ширився рух тверезості, коли цілі села не вживали алкоголю. Опікувався рухом митрополит Шептицький. В сусідньої Росії пияцтво – не сила, а нещастя народу. Чому ж пластуни наслідують гірші риси російських „визволителів”? Від пияцтва Україна не стане імперією, хіба що імперією зла.
Некрасиво виглядає поділ пластунських куренів на такі собі ідейно близькі й ідейно далекі. Дії ідейно близьких завжди схвалюються; відповідно ідейно далеких – засуджуються (наприклад, ну що від них чекати цих нуль тридцять, тобто ОЗО). Можна не долюблювати чужих „космополітів”-скаутів (пластун братерський. Він любить всіх людей і навіть скаутів). Але не любити своїх – це вже збочення.

ШЛЯХ У МАЙБУТНЄ
Українська традиція – проспати 30 років на печі, а потім вимагати всього й відразу – інакше нецікаво. Великі надії покладали на здобуття Незалежності, але необхідність праці, жертовності та терпіння всіх розчарувала. Ще були надії на Рух, на українські партії (їх більше сотні), на майбутнього президента Марчука... Сьогодні все й негайна повинний дати Ющенко після приходу до влади. Щодо Пласту, то він не може дати негайно – ті діти , що сьогодні в Пласті, повинні вирости. Авторитет же в своїй галузі майбутній пластун-політик, бізнесмен, громадський діяч здобуде через кілька років праці. А ще Пласт не може зробити все за всіх, за все суспільство. Безкомпромісні вимоги ідеальності від ближніх не приводять до добра. Надмірні надії викликають надмірні вимоги до пластунів, що врешті приносить шкоду Пласту. Так само, як надмірні сподівання батьків на геніальність дитини, приносять шкоду самій дитині.
Ми занадто надіємось на людей і на справи рук людських Але ж не надійтеся на князів своїх, що синами людськими зовуться. Єдино вірна програма розбудови й Пласту й України викладена в Святому Письмі. Лише проблема – втілити цю програму в життя.
Щотижня християни повторюють: „...Христос, син Бога живого, що прийшов у світ грішників спасти, з яких перший я”. Але вийшовши з храму, відповідальність за всі негаразди покладають на кого завгодно – на політиків, олігархів, чиновників, жидів, росіян, американців - лише не на себе. Ми чудово знаємо, що повинний був зробити (але не зробив) президент і прем’єр-міністр, дещо менш цікаві нам обов’язки міністра й директора підприємства, де ми працюємо, ще менше нас цікавлять проблеми начальника нашого цеху, а особливо нашого майстра (врешті, за що він зарплату отримує), а розмова про наші особисті покликання нам взагалі не цікава (про що говорити, коли ми зробили все, що в людських силах і тому невинні, як немовлята). Закономірно чути такі розмови серед атеїстів – слабкі люди прагнуть перекласти свої обов’язки на високе начальство, серед тих вірних, які бувають у церкві раз на рік, а то й рідше – де вони почують Божі Істини. Але дивує людина, яка щонеділі б’є себе в груди, називаючи себе першим грішником, а лише через 15 хвилин азартно судить президента, олігархів і жидів, маючи на увазі, що він сам зовсім не перший грішник, а таке собі ягнятко, невинна жертва зловорожих сил. І таких вірних переважна більшість, можливо за винятком кількох чоловік. А де ж відповідальність перед Богом і Україною? Чи ці обов’язки мають лише жиди й олігархи, а не кожен українець? Чи для когось настало Царство Боже, Нечистий переможений і він особисто не має можливості творити гріхи?
Видно, як тяжко вичавлювати з себе раба. Саме раба, бо лише раб ні за що не відповідає та вважає себе лише жертвою. В суспільстві рабів і рабовласників громадянин може опинитися у в’язниці (сам Христос був розіп’ятий поруч із розбійниками). Але й там громадянин поводиться як господар. Бо лише господар відповідає не лише за себе, але й за інших. І усвідомлення себе першим грішником зовсім не означає нагоди впадати в розпуку, відчай і безнадію. Так, це ми зробили з України те, чим вона сьогодні є. Але ми оптимісти, ми впевнені в своєму майбутньому, бо з нами Бог. „З нами Бог, стережіться народи, і начувайтеся, бо з нами Бог”.
Наші скарби не від світу цього. На жаль не всі це усвідомлюють. Так одна юначка, мама якої належить до християнської секти, стосовно традиції поклоніння Плащаниці заявила, що вона не буде поклонятися шматку матерії. На жаль присутні там практикуючі християни не спромоглися пояснити їй (а чи не усвідомлювали?), що вони також поклоняються не шматку матерії, а лише Христу. Що крім поклоніння невидимого думкою й помислами, ми, що маємо природу не лише духовну, а й матеріальну, поклоняємось через предмети видимі – через ікони, святі місця, вимовляння молитви. Не визнавати цього взагалі, чи не визнавати скажімо лише ікони – це демонструвати або свою обмеженість, або зарозумілість. А та юначка так і відійшла від Пласту в переконанні, що ми поклоняємось не Христу, а шматку матерії.
А ще сказано любити ворогів своїх. Яких висот досягла б Україна, якби ми любили хоча би своїх прихильників. Наведу приклад, хоча й не пластовий, як ми цього не робимо. Так от у містечку центральної України мешкав один рускоязичний, як і більшість місцевих жителів, чоловік. Сім’я його отримувала допомогу від громади місцевої греко-католицької церкви, старша дитина брала участь у ряді заходів, які проводила місцева громада та й сам чоловік бувало заходив до священника в церкву. Якраз місцева громада будує храм. Та ж найнявся чоловік на будівництво та, обв’язавшись мотузкою, виконував якісь роботи на куполі церкви. Роботу виконав, а самостійно злізти з купола не міг. То ж почав звати на допомогу: „Памагітє! Памагітє!” Кричав, кричав, але нікого поряд не було. То ж зібрався з силами, та зліз із купола сам. Підходить він до побутового приміщення, аж звідти виходить виконроб та й питає: „А хто це тут просив допомоги москальською мовою?” ...Нині той чоловік і його сім’я стосунки з греко-католицькою церквою розірвали, бо вважають, що тут ладні вбити за вживання російської мови. Свою історію не замовчують. То ж друзі, родичі, сусіди, колеги, друзі друзів і так далі - всі знають, яка ця церква фашистська й шовіністична. А виконроб, батько якого загинув в УПА, вважає, що робив добре діло – виховував повагу до української мови. Ціль звичайно шляхетна, але ж Христос вимагає досягати її в інший спосіб!
Покликання людини – бути вірною Богові, виконувати Божу волю. Але нечистий уперто штовхає нас на манівці. Для когось рідна дитина є сенсом життя – виростає розбещений егоїст. Хтось вище Бога ставить націю – маємо шовінізм і націонал-соціалізм. Хтось вище Бога ставить добробут незаможних – маємо соціалізм і комунізм. Хтось вище Бога ставить людину – маємо гуманізм. Навіть тварини ладні віддати життя, захищаючи дитинчат. Людина ж сильна своїм духом, здатністю віддати фізичне життя заради цінностей нематеріальних. Якщо ж вищою цінністю стає людина, чи варто ризикувати життям заради не те що Божих Правд, але заради власної свободи та гідності? Це больова точка сьогоднішнього суспільства. В середні віки християнська Іспанія зупинила навалу мусульман, які доходили тоді до Парижу, іспанські каравели обійшли навколо Землі, іспанські конкістадори опанувала половиною Америки. Сьогодні Іспанія виконує імовірне бажання мусульманських терористів. Винагорода за скоєне й безкарність створюють спокусу для нових вимог. Чи має майбутнє держава, нездатна проводити власну політику? Тільки народи, які сповідують істинного Бога, які найвище ставлять свободу й людську гідність, чим людина подібна Творцю, лише вони достойні миру й добробуту.


Все наведене вище було написано до останніх подій на Майдані, коли було відстояно не лише наше право обирати президента, але й наша гідність. Останні події лише підтвердили необхідність формально позначити зміни, які вже відбулись у масовій свідомості. Основне – це бажання мирного розв’язання конфлікту. Звичайно, наші владоможці ще не доросли до сучасного розуміння політики, коли на вимогу народу влада добровільно йде в відставку – нинішні правителі байдуже дивляться на мирну демонстрацію. Виправляти порушення вони починають лише під загрозою силових дій з боку народу. Але слід віддати належне владі, яка не зважилась застосувати проти народу силу, як китайські комуністи на площі Тяньанминь. Взаємне небажання застосувати силу мало своїм наслідком політичний компроміс.
Мирна революція стала можливою також завдяки новому поколінню молоді, особливо студентській, яка виросла за часи незалежності. Це завдяки їй у Києві панував спокій, упевненість у перемозі й любов. Це вона перевиховала шахтарів прихильників Януковича. Багатотисячна колона приїжджих ішла вулицею Грушевського, попереду їхали дві пожежні машини, мабуть обливати учасників імовірних сутичок. Як виглядає йшли прості робітники віком до 40 років, виключно чоловіки. Мали вони однакові біло-голубі хусточки. Скандувати вони могли лише: „Януковіч!”. Та ще вигукували нецензурну лайку на Ющенка. В відповідь їм скандували: „Слава шахтарям!”, „Схід і захід разом!”, Ми один народ!”, „Донецьк, Донбас приєднуйся до нас!”. Кілька студенток підійшло до колони, хтось із дівчат голосно крикнув: „Хлопці, де ж ваші дівчата?” Хлопці понуро йшли, не знали що відповісти. Хвилин через 20 повз Верховну Раду колона йшла назад, у напрямку до Лаври.
Викликає запитання повне ігнорування нашої революції пластунами. Тобто пластуни там були, але як приватні особи, а не як організатори заходів, а тим більше не Пласт як організація. А як же мета виховувати якщо не провідників, то хоча б громадян? Адже ми захищали не лише Ющенка й не так Ющенка, як себе, свої права, свою свободу. Якщо вже так боятися політики, можна організувати постачання харчів, одягу, розміщати людей, врешті просто знаходитись на Майдані. Все це робили комерційні й державні (!) підприємства. Кажуть московські туристичні фірми організовували екскурсії москвичів на Майдан – вони були в захопленні. Мабуть це також політика? Чому московські (й українські) комерсанти виявились сміливішими від пластунів? Невже пластуни вичікують часів, коли потрібно будувати схрони?
Виглядає, що пластуни певним чином відірвалися від реального життя. З іншого боку Пласт із надії нації таки перетворився на звичайну дитячу організацію. Але й дитяча оганізація не може існувати поза суспільством – мабуть багато пластунів втратили нагоду отримати під час революції найважливіший урок у житті.


“Cлово сеніорату” — видання Крайової булави УПС Пласту НСОУ.
Склад редакційної групи: головний редактор пл. сен. пр. Олег Климчук, ЧК, відповідальні за випуск: пл. сен. пр. Володимир Скоробський,ХМ, пл. сен. о. Сергій Прудко, ДК.
Вимоги до матеріалів: приймаються інформаційні та дискусійні матеріали про діяльність уладу й Пласту в цілому. Матеріали мають містити назву, текст, підпис (посаду або пластовий ступінь, ім’я та прізвище, курінь автора). Рукописи не рецензуються й не повертаються. Редакція залишає за собою право редагувати й скорочувати надіслані тексти. Листування з авторами й читачами ведеться на сторінках газети. Відповідальність за точність назв і дат несе автор. В електронному форматі матеріали подаються на адресу uniat@vris.net.ua , в друкованому: а.с. 101, м.Вишгород, 07300

Немає коментарів: